Предмет курсу «Основи римського приватного права»

За обсягом i метою майновi позови подiлялися на три види:

1. Позови для поновлення порушеного майнового права. За цими позовами задовольнялися вимоги позивача шляхом повернення спiрної речi чи боргу, вiдшкодування заподiяної шкоди;

2. Штрафнi позови, що мали на метi пiддати вiдповiдача певному приватному покаранню – штрафу. Iнколи з одного i того самого факту випливали два позови – про вiдновлення i штрафний. Наприклад, злодiй зобов'язаний був повернути вкрадене власнику i заплатити штраф;

3. Позови, спрямованi на вiдшкодування заподiяних збиткiв i покарання вiдповiдача. Наприклад, за законом Аквiлiя за пошкодження речi стягувалась не її вартiсть, а вища цiна, що склалася протягом останнього мiсяця чи року.

Позови за аналогiєю. Вiдомий позов застосовується для подiбного випадку. Наприклад, вiдповiдно до вже згадуваного закону Аквiлiя вiдповiдач зобов'язаний був вiдшкодувати заподiяну ним чужiй речi шкоду за умови, що їй заподiяна шкода iншою рiччю – corpore corpori. Наприклад, чужа тварина вбита дрючком, але якщо вона заморена голодом, то вiдповiдальнiсть не наступала. Оскiльки кiнцевий результат в обох випадках був однаковим, претор застосовував зазначений позов на випадок заморення голодом тварини за аналогiєю.

Позови з фiкцiєю. З розвитком господарського обороту виникали новi майновi вiдносини, для яких цивiльне право не передбачало захисту. В таких випадках претор надавав судовий захист новому вiдношенню, пропонуючи в формулi суддi допустити iснування фактiв, яких насправдi не було, тобто допустити фiкцiю i пiдвести пiд неї це нове вiдношення. Наприклад, коли в практику почала впроваджуватися така форма поступки правами, як передача вимоги, претор писав в формулi суддi: <Ти, суддя Октавiй, допусти, що Агерiй є спадкоємцем Нумерiя Негiдiя i за спадщиною отримав вiд нього право вимоги>. Завдяки фiкцiї особа, якiй передано право вимоги до iншої особи, одержувала позовний захист.

Кондикцiї. Припускалось, що кондикцiї – це абстрактнi вимоги, що грунтувались на нормах цивiльного права. При цьому конкретна правова основа кондикцiї не приводилась. Чим вiдрiзнялися кондикцiї вiд позовiв – невiдомо.

 

 

Крiм позовного захисту порушених прав, були введенi найрiзноманiтнiшi форми непозовного захисту вiд правопорушень. Вони грунтувалися на положеннях магiстратiв (imperium) i були виразом адмiнiстративної влади. За своєю природою це скорiше адмiнiстративнi форми захисту прав. Серед них розрiзнялися iнтердикти, стипуляцiї, введення у володiння i поновлення в первiсний стан.

Iнтердикти (розпорядження претора, яким вiн забороняв здiйснювати якi-небудь протиправнi дiї) спочатку адресувалися конкретним особам, а потiм проголошувались як загальнообов'язкове правило. Вони широко застосовувались як правовий засiб проти самоуправностi – претор вiддавав розпорядження противнiй сторонi: не робити насильства (vim fieri veto). Самоуправнiсть в давнi часи найчастiше виявлялась з приводу володiльницьких вiдносин. Внаслiдок цього i виникли володiльницькi iнтердикти, створенi для захисту фактичного володiння речами. Вони подiлялись на iнтердикти, якi захищали наявне володiння вiд посягань третiх осiб; iнтердикти про повернення втраченого володiння тощо.

Стопуляцiя – обiцянка заплатити певну суму або зробити що-небудь; проголошувалась в урочистiй обстановцi у вiдповiдь на конкретно поставлене питання. Найчастiше такi публiчнi обiцянки були формою забезпечення виконання вже iснуючих зобов'язань чи упередження можливих негативних наслiдкiв. Наприклад, будинку сусiда загрожує обвал, що може заподiяти шкоду заявнику. Останнiй звертається до претора з проханням зажадати вiд сусiда обiцянки вiдшкодувати шкоду, якщо вона настане.

Введення у володiння здiйснюється за розпорядженням претора чи для забезпечення схоронностi певного майна, чи для виконання певних дiй. Введення могло здiйснюватися над цiлим майном, на певну рiч, наприклад введення у володiння спадковим майном з метою забезпечення виконання заповiдальних вiдказiв.

Поновлення в первiсний стан (restitutio in integrum). В деяких випадках правовi наслiдки, що виявилися вже пiсля здiйсненого юридичного факту, невигiднi або навiть шкiдливi для однiєї iз сторiн правочину. Наприклад, неповнолiтнiй, – не маючи достатнього досвiду, уклав невигiдний для себе договiр купiвлi-продажу будинку, що призвело до переплати в цiнi (будинок був недобудований, мав iншi неприхованi чи прихованi недолiки). В такому випадку необхiдно виправити несправедливе становище. Римляни в особi претора створили для цього restitutio in integrum – поновлення в первiсний стан. Сторона, для якої настали негативнi наслiдки укладеного договору, звертається до претора з проханням визнати факт укладення договору, що породив негативнi наслiдки, недiйсним. На пiдставi свого iмперiуму претор визнає недiйснiсть юридичного факту (укладення договору) i поновлює сторони в становищi, в якому вони знаходилися до укладення договору (повертає покупцю виплачену цiну, а продавцю-продану рiч). Це i є поновленням в первiсний стан.

Реституцiя застосовувалася в суворо визначених випадках: неповнолiтнiсть однiєї iз сторiн (minor aetas), обман (dolus), помилка (error), погроза (metus), вiдсутнiсть однiєї iз сторiн (absentia justa). Для Застосування реституцiї вимагалися двi умови: наявнiсть шкоди у потерпiлого; строк застосування (не бiльше року пiсля настання юридичного факту, що дав пiдставу для застосування реституцiї).

 

 

Сплив великого строку -пiсля правопорушення породжує певнi негативнi наслiдки i в судочинствi. За давнiстю важко встановити дiйснi обставини справи – втраченi документи, померли чи виїхали свiдки, забутi