Проблема девіантної поведінки в молодшому шкільному віці

Як тільки дитина переступила поріг класу, вона стала школярем. З цього часу гра поступово втрачає провідну роль у її житті, хоча і продовжує займати у ньому важливе місце. Змінюється зміст життя дитини. У дитячому садочку увесь день був заповнений цікавою і захоплюючою діяльністю (більше малювали, ліпили, гралися, прогулювались, вільно вибирали гру і товаришів). Зміст шкільного життя на перших порах є дуже одноманітним [5, с. 66].

Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, який регулює її поведінку у класі та вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Безболісне проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти виявляють таку готовність. Великий відсоток з них переживає ті чи інші труднощі і не одразу включаються у шкільне життя [6, с. 243].

Початок шкільного життя – це початок особливої учбової діяльності, яка вимагає від дитини значного розумового напруження, і великої фізичної витривалості. Як показують дослідження, складність учбової діяльності і незвичність переживань часто викликають нові, неочікувані властивості, наприклад, гальмівну реакцію у рухливих і збудливих дітей і, навпаки, роблять збудливими спокійних і врівноважених.

До 6 років дитина досягає такого рівня розвитку, який визначає його готовність до навчання у школі. Фізичний розвиток, запас уявлень і понять, рівень розвитку мислення й мови, бажання йти до школи – все це створює передумови того, щоб систематично вчитися.

Зі вступом до школи змінюється весь лад життя дитини, змінюються його режим, відносини з оточуючими людьми. Основним видом діяльності стає навчання. Учні молодших класів, за дуже рідкісним винятком, люблять займатися в школі. Їм подобається нове положення учня, приваблює і сам процес навчання. Це визначає сумлінне, відповідальне ставлення молодших школярів до навчання і школі. Не випадково вони на перших порах сприймають оцінку як оцінку своїх старань, старанності, а не якості виконаної роботи. Діти вважають, що якщо вони «намагаються», значить, добре вчаться. Схвалення вчителя спонукає їх ще більше «старатися».

Молодші школярі з готовністю і цікавістю опановують новими знаннями, вміннями та навичками. Їм хочеться навчитися читати, правильно і красиво писати, рахувати. Правда, їх більше захоплює сам процес навчання, і молодший школяр виявляє в цьому відношенні велику активність і старанність. Про інтерес до школи і процесу навчання свідчать і ігри молодших школярів, в яких велике місце відводиться школі і навчанню [11, с. 126].

З перших днів навчання в школі у дитини з'являються нові потреби: опановувати новими знаннями, точно виконувати вимоги вчителя, приходити до школи вчасно і з виконаними завданнями, потреба в схваленні з боку дорослих (особливо вчителі), потреба виконувати певну суспільну роль (бути старостою, санітаром, командиром «зірочки» і т. д.).

Зазвичай потреби молодших школярів, особливо тих, хто не виховувався в дитячому саду, носять спочатку особисту спрямованість. Першокласник, наприклад, часто скаржиться вчителю на своїх сусідів, нібито заважають йому слухати або писати, що свідчить про його заклопотаність особистим успіхом у навчанні. Поступово в результаті систематичної роботи вчителя з виховання в учнів почуття товариства іколективізму їх потреби набувають суспільну спрямованість. Діти хочуть, щоб клас був кращим, щоб всі були гарними учнями. Вони починають з власної ініціативи надавати одна одній допомогу. Про розвиток та зміцнення колективізму у молодших школярів говорить зростаюча потреба завоювати повагу товаришів, наростаюча роль громадської думки [11, с. 135].

Основними новоутвореннями цього періоду є:

• довільність психічних функцій (увага, запам’ятовування), вміння свідомо ставити мету, шукати засоби її досягнення, долати труднощі.

• розвиток внутрішнього плану дій (у процесі навчання формується здатність до виконання дій про себе, дитина планує, намічає перспективи) ; розвиток рефлексії: вміння ніби збоку розглядати себе, оцінювати результати дій. Рефлексія лежить в основі самооцінки.

• самоконтроль;

• О. М. Леонтьєв виокремлює зміну мотивів діяльності (не заради оцінки, а тому, що цікаво. Оцінка поступається місцем інтересу [5, 98 с. ].

Але не зважаючи на це в них продовжує проявлятися притаманна дітям дошкільного віку потреба в активній ігровій діяльності, у рухах. Вони готові годинами грати в рухливі ігри. Характерна для молодших школярів потреба у зовнішніх враженнях; першокласника, як і дошкільника, в першу чергу привертає зовнішня сторона предметів чи явищ, виконуваної діяльності (наприклад, атрибути класного санітара – санітарна сумка, пов'язка з червоним хрестом і т. п.).

Для пізнавальної діяльності молодшого школяра характерна передусім емоційність сприйняття. Книжка з картинками, наочне приладдя, жарт вчителя – все викликає у них негайну реакцію. Молодші школярі перебувають у владі яскравого факту; образи, що виникають на основі опису під час розповіді вчителя або читання книжки, дуже яскраві.

Образність проявляється і в розумовій діяльності дітей. Вони схильні розуміти буквально переносне значення слів, наповнюючи їх конкретними образами. Ту чи іншу розумову задачу учні вирішують