Проблема девіантної поведінки в молодшому шкільному віці

Другий етап – стійких порушень – можна охарактеризувати через стійке порушення соціальних та моральних норм, вимог та першими проявами делінквентної поведінки, що поступово наближається до межі правопорушень. Тут уже є можливим входження до малих груп з вираженою асоціальною спрямованістю. На цьому етапі особистість може і не схвалювати власну поведінку, вважати, що вона не відповідає її власним цінностям і настановленням.

На третьому етапі девіантна поведінка характеризується накопиченням соціального досвіду в здійсненні делінквентних дій і наближається до кримінальної (крадіжки, насилля, проституція та ін.). «Криза ідентифікації» (тобто незбіг уявлень особистості про себе і думки оточуючих), що виникає при цьому, може спричинити гострий внутрішньоособистісний конфлікт. Наслідком такого конфлікту, зазвичай, є ідентифікація з уявленнями оточуючих щодо образу даної особистості. У результаті особистість уже може сприймати свою поведінку як нормальну, таку, що відповідає її власним нормам і цінностям.

Четвертий, кримінальний етап девіантної поведінки особистості пов’язаний з багаторазовими проявами стійкої, соціально небезпечної поведінки, входженням до груп з яскраво вираженим характером асоціальної і антисоціальної спрямованості.

На п’ятому, деструктивному етапі, йдеться про стійку, особливо небезпечну девіантну поведінку, тяжкі соціальні відхилення, стабільне відчуження особистості від суспільства, його норм і цінностей [10, с. 113].

 

 

Поняття «ранні ознаки девіантної поведінки» у молодшого школяра має на увазі наявність у дитини таких характеристик, які є «введенням в хворобу», «станом передхвороби». Можна сказати, що в «стані передхвороби» людина ще не усвідомлює себе хворим, так само як і не бачать його таким оточуючі. Мають місце лише окремі нездужання, порушення деяких життєвих функцій, в тому числі, і поведінки. Якщо «стан передхвороби» випустити з уваги, то вступить в свої права сама хвороба.

Ранні ознаки девіантності, які є відхиляючою поведінкою власне, при педагогічній занедбаності можуть перерости в більш важкі форми [15, с. 73].

Для визначення ранніх ознак звернемося до видатних педагогів і психологів.

Відомий польський педагог і письменник Я. Корчак у своїй книжці «Як любити дітей» ділив дітей на «зручних» і «незручних».

«Незручні» діти:

‒наймолодший, найстарший, нижчий за звичайний віку;

‒критично налаштований і норовливий, млявий, незібраний і кволий; і гарячу, настирний;

‒дитина, який переріс интернатскую дисципліну, якому вона у тяготу, якого принижує режим спальні, їдальні, молитви, гри, прогулянки;

‒дитина, яка має з вуха тече гній, підхопився чиряк, зійшов ніготь, сльозяться очі, болить голова, жар, кашель;

‒дитина, який повільно вдягається, умивається, причёсывается, їсть, останнім стелить постіль, вішає рушник, тарілку його й склянку завжди доводиться чекати, затримує збирання спальні і з столу й відправку посуду на кухню;

‒дитина, який щохвилини звертається до питанням, скаржиться, вимагає, плаче, просить, який любить суспільства інших дітей і настирливо прагне тобі, вічно чогось не знає, чогось так просить, в чём-нибудь потребує, хоче щось сказати важливе. ;

‒дитина, який грубо відповів, скривдив когось із техперсоналу, посварився, побився, кидався каменями, навмисне щось порвав чи зламав, відповідає все «не хочу»;

‒дитина вразлива і примхливий, якому боляче від дріб'язкового зауваження, похмурого погляду, котрій холодне байдужість покарання;

‒симпатичний пустунчик, який заткнёт тобі камінцями умивальник, покатается на дверях, повідкручує кран, отвинтит дзвінок, забруднить стіну синім олівцем, исцарапает гвоздём підвіконня, повирізує на столі літери. Убийственно винахідливий і невтомний.

Дані характеристики багато в чому співвідносні з дитячими видами девиації, виділених М. М. Манасеиной [13, с. 69]. Її оригінальна концепція залежить від важливості переважаючого фону настрої серед розвитку особистості. Настрій М. М. Манасеина називає «містком», перекинутим із фізичного життя людини у психічну.

Перша група настроїв – веселе, життєрадісне настрій – результат рівномірного розвитку різноманітних зусиль і здібностей душі, й тіла людини. Працюючи з цим групою дітей у рік до максимально восьми років вихователь повинен брати до уваги навіть тимчасове відсутність в дитини веселого настрої, оскільки це чи фізичне розлад дитини, чи те, що психічне розвиток відбувається неправильним одностороннім шляхом.

До другої групи належать настрої, що розвиваються внаслідок млявого кровообігу. М. М. Манасеина визначила, що в дітей апатичного настрої спостерігається застій кровообігу зі значними накопиченнями в ногах під час сидячого і стоячого становища. Для дітей характерно байдуже, ліниве настрій, що становить основу флегматичних темпераментів. Дітям необхідні прогулянки надворі, гімнастика, спорт.

Третя група настроїв – сором'язливість, боязкість, зніяковілість. Діти, підвладні таким настроям, ховаються від кожної незнайомого, важко освоюють будь-яка зміна оточуючих умов. У старшому віці вони ненаходчивы. Якщо ранньому дитинстві не подолати сором'язливість, це настрій переростає в патологічних форм під час зрілого віку. Таких дітей не досить розвинені м'язи, що зумовлює слабкому вольовому контролю з інших м'язами, які будуть зайняті у конкретний момент: гримаси під час листа або гри на піаніно тощо.

До четвертої групі настроїв Манасеина відносить ті, що розвиваються грунті прискореного кровообігу, посиленою дратівливості нервової системи. Це настрій занепокоєння, дратівливості, гарячковість. Мышечная система дітей швидко засвоює правильність і координацію рухів,