Проблема девіантної поведінки в молодшому шкільному віці

Якість сприйняття інформації характеризується наявністю афективно-інтуїтивного бар'єру, відкидає всю навчальну інформацію, яка викладається вчителем, що не викликає у дитини довіри («злий вчитель») [2, с. 24].

Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, який регулює її поведінку у класі та вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Безболісне проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти виявляють таку готовність. Великий відсоток з них переживає ті чи інші труднощі і не одразу включаються у шкільне життя [11, с. 138].

Найчастіше зустрічають три види труднощів.

Перший пов’язаний з особливостями нового шкільного режиму (потрібно вранці вставати, неможна пропускати занять, на уроках потрібно сидіти спокійно, потрібно виконувати домашні завдання, виконувати шкільні правила, слідкувати за чистотою зошитів і книжок, наявністю шкільних приналежностей). Без виробленої звички у дитини виявляється надмірна втома, зриви у навчальній роботі, пропуск режимних моментів. Тому вчителю і батькам потрібно зрозуміло і чітко виражати нові вимоги до життя дитини, потрібно контролювати їх виконання, використовувати заохочення і враховувати індивідуальні особливості дитини.

Другий тип труднощів випливає із характеру взаємовідносин із вчителем, із товаришами з класу, у сім’ї. Для дитини, яка відвідувала дитячий садок, вихователька була найближчою після мами людиною, її заступником впродовж цілого дня. Звичайно, взаємовідносини з нею відрізнялися більшою розкутістю, сердечністю, у порівнянні з вчителем. Попри усю можливу привітність, доброту вчитель виступає як авторитетний і строгий наставник, який висуває певні правила поведінки і не дозволяє відхилятися від них. Досвідчений вчитель висуває однакові вимоги до усіх дітей, при цьому уважно спостерігає за індивідуальними особливостями виконання цих вимог різними дітьми. Тоді він зможе слабших заохочувати за працьовитість, сильних присадити за надмірну самовпевненість.

Третій тип труднощів багато першокласників починають відчувати в середині навчального року. Спочатку вони із радістю бігали в школу задовго до початку занять, гордились оцінками. З мірою звикання до зовнішніх атрибутів школи згасає і початкова тяга до навчання, в результаті наступає апатія, байдужість [18, с. 84].

В емоційній життя дітей цього віку змінюється насамперед змістовна сторона переживань. Якщо дошкільника радує те, що з ним грають, діляться іграшками і т. п., то молодшого школяра хвилює головним чином те, що пов'язано з наукою, школою, вчителем. Його тішить, що вчитель і батьки хвалять за успіхи в навчанні, і якщо вчитель піклується про те, щоб почуття радості від навчальної праці виникало в учня як можна частіше, то це закріплює позитивне ставлення учня до навчання.

Поряд з емоцією радості важливе значення в розвитку особистості молодшого школяра мають емоції страху. Нерідко через острахпокарання малюк каже неправду. Якщо це повторюється, то формується боягузтво і брехливість. Взагалі, переживання молодшого школяра виявляються часом дуже бурхлив [11, с. 51].

На період молодшого шкільного віку припадає криза 7 років, яка пов’язана з усвідомленням дитиною свого місця в світі суспільних відносин. Вона відкриває для себе значення нової соціальної позиції – позиції школяра, пов’язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими учбової роботи. Як вважає Л. І. Божович, криза 7 років – це період народження соціального «Я» дитини. Зміна самосвідомості приводить до переоцінки цінностей. Старі інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, на зміну їм приходять нові. Все, що має відношення до учбової діяльності (зокрема, оцінки), виявляється цінним, те, що має відношення до гри – менш важливим.

Молодший школяр дуже довірливий. Як правило, він безмежно вірить вчителю, який є для нього незаперечним авторитетом. Тому дуже важливо, щоб учитель у всіх відношеннях був прикладом для дітей.

Таким чином, можна сказати, що характерними особливостями дітей молодшого шкільного віку є:

‒Довірлива зверненість до зовнішнього світу.

‒Міфологічність світогляду (переплетення реального та вигаданого на основі необмеженої фантазії та емоційного сприйняття).

‒Вільний розвиток почуттів та уяви.

‒Наївний суб'єктивізм і егоцентризм.

‒Несвідоме і пізніше – регульоване почуттям чи задумом наслідування.

‒Внесуб'ектівний характер уваги і почуттів.

‒Побудова моральних ідеалів – зразків.

‒Фабульний, ігровий, дослідницький характер пізнання.

‒Свідоме перенесення «установки на гру» у свої ділові і серйозні відносини з людьми (грайливість, невинне лукавство).

‒Крихкість емоційних переживань, внутрішній індивідуалізм, розсуваються суб'єктивний і об'єктивний світ у свідомості дитини.

‒Конформізм (в естетичних і етичних оцінках і діях: моральні поняття добра і зла обумовлені оцінкою дорослих).

Ціннісні пріоритети школярів визначаються в такій ієрархічній послідовності [20, с. 28].

Молодші школярі (1-4 класи) :

1) сім'я, 2) Бог, 3) дружба (любов), 4) книги (Гаррі Поттер, Астрід Ліндгрен «Пеппі Довга панчоха», Дж. Толкін, Вінні Пух), 5) мистецтво, музика, 6) матеріальні блага, 7) театр, кіно (комп'ютер).

Таким чином, з приходом до школи у дитини відбувається суттєва психологічна перебудова. Як будь-який перехідний період, цей вік багатий прихованими можливостями розвитку, які вчитель початкових класів має вміти