Проблема реконструкції мови трипільської культури

дослідити особливості функціонування трипільського субстрату в українській мові.

Об’єктом дослідження виступає трипільська культура (археологічний термін – культурна спільність Трипілля-Кукутені), що існувала на території Правобережної України, Молдови й Румунії у V-III тис. до н. е.

Предметом дослідження визначено мову трипільської культури.

Залучається цілий комплекс різноманітних лінгвістичних методів:

порівняльно-історичний;

зіставно-типологічний;

метод “слів і речей” (“лінгвістична палеонтологія”) ;

метод мовної інтерпретації міфу (застосовувався з античних часів без формулювання назви) ;

метод мовної інтерпретації мистецтва (вперше запропонований у дисертації) ;

метод “речей і слів” (уперше розроблений у дисертації).

Частково залучається лінгвогеографія.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше вивчено й систематизовано джерела мовознавчого дослідження трипільської культури, визначено міру застосовності в такому дослідженні існуючих лінгвістичних методів і прийомів і запропоновано нові методичні підходи, зроблено спробу системної реконструкції лексики носііїв мови трипільської культури (як апелятивної, так і ономастичної) й визначено основні фонетичні й морфологічні особливості цієї мови. Уперше здійснено лінгвістичну інтерпретацію доалфавітних писемностей Східного Середземномор’я, визначено мовну належність значної частини українського ономастичного матеріалу невідомого походження.

Теоретичне значення роботи полягає у системній реконструкції мовного середовища трипільської культури й у визначенні трипільських субстратних елементів і рис праслов’янської й української мов. Методичний апарат дослідження може застосовуватися при лінгвістичному вивчені інших археологічних культур.

Практична цінність праці полягає в можливості її широкого використання в різноманітних міждисциплінарних (етноісторичних, лінгвокультурологічних) дослідженнях, присвячених давній історії, культурам і мовам України в передісторичні й ранні історичні часи (з V тис. до н. е. до І тис. н. е.), у студіях, присвячених походженню й розвиткові української та інших слов’янських мов. Дослідження в цілому й окремі його фрагменти можуть використовуватися при читанні у вищих закладах освіти курсів “Історична граматика української мови”, “Вступ до слов’янської філології”, “Вступ до мовознавства”, “Загальне мовознавство”, “Українська та зарубіжна культура”, спецкурсів “Походження української мови”, “Мова Тараса Шевченка”, “Кріто-мікенські написи” тощо.

Публікації окремих результатів дисертаційного дослідження рекомендовані для вивчення у вищих і середніх закладах освіти (Лист Міністерства освіти України № 1/9-268 від 01. 07. 1998; Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1998. – № 14. – С. 10; Освіта України. – 1998. – 8 липня. – С. 10).

Особистий внесок здобувача. Всі результати дослідження отримані самостійно, всі основні публікації результатів здійснені без співавторів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в 39 наукових доповідях на 12 міжнародних конференціях (“Мова і культура”, Київ, 1995-2001; “Україна в новій Європі”, Київ, 1996; “Переклад на межі ХХІ століття”, Київ, 1997; Міжнародні наукові шевченківські конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2001, 2002; “Наукова спадщина С. В. Семчинського і сучасна філологія”, Київ, 2001; “Україна – Азербайджан”, Київ, 2001), 4 Всеукраїнських конференціях (“Проблеми зіставної семантики”, Київ, 1995, 1997; “З ХХ в ХХІ століття”, присвячена пам’яті А. О. Білецького, Київ, 2001; “Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури”, Київ, 2001), 7 щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1995-2001), науковій конференції “Розвиток сходознавства в Україні” (КНУ ім. Т. Шевченка, 1998), науково-практичній конференції “Рідна мова – безцінна й невичерпна скарбниця народу” (КНУ ім. Т. Шевченка, 2002), Міжнародному науковому симпозіумі “Греція – Україна” (Київ, 1998), науковій доповіді на засіданні Вченої ради філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999), славістичних читаннях пам’яті Л. А. Булаховського (КНУ ім. Т. Шевченка, 1997, 2000, 2001), науковому семінарі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України (1999), 7 семінарах Наукової ради з кібернетики НАН України і Фонду ім. В. М. Глушкова (1996-2002), при читанні нормативних лекційних і спеціальних курсів у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Результати дисертаційного дослідження викладені в 36 основних і 35 додаткових публікаціях загальним обсягом 74, 5 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 425 аркушів складається зі вступу, трьох розділів, підсумків і перспектив дослідження, загальних висновків і списку літератури на 909 позицій.

 

 

У Вступі визначається актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв’язок із науковою темою, мета і завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність, особистий внесок здобувача, апробація дисертації.

Розділ 1 “Джерела мовознавчого дослідження трипільської культури” складається з 7 частин. У першій частині коротко окреслюються територіальні й хронологічні межі трипільської культури, її найголовніші особливості, і здійснюється детальний критичний аналіз відомих наукових концепцій мовної належності трипільської культури. В результаті виділено дві групи поглядів на мову трипільської культури.

Згідно з однією концепцією, це праіндоєвропейська мова чи її певна гілка – протослов’янська (В. В. Хвойка, В. В. Лучик, певною мірою Б. В. Горнунг), фракійська (В. Георгієв, О. М. Трубачов, Д. Я. Телегін), хето-лувійська (В. П. Петров), індоіранська (Б. О. Рибаков) тощо. Проти ототожнення мови трипільської культури з конкретними індоєвропейськими мовами свідчить насамперед хронологічний чинник: виділення груп індоєвропейських мов і тим паче окремих мов із прамовної єдності (хай навіть прамовного континууму) відбулося пізніше за виникнення трипільської культури, початок існування якої за сучасними даними датується V тис. до н. е. У названий період існувала