Проблема реконструкції мови трипільської культури

Хурито-урартські мови слідом за Г. Б. Джаукяном так само розглядаються як індоєвропейські, незважаючи на потужний шар у них доіндоєвропейського субстрату. Отже, названі мови так само не можуть виступати джерелом відомостей про мову трипільської культури.

Підрозділ 7 розділу 1 містить розгляд української ономастики невідомого походження. Найбільша увага зосереджена на гідронімах як визнаних мовних реліктах, особливо тих, які в працях І. М. Желєзняк, О. С. Стрижака, Л. Т. Масенко, О. М. Трубачова та ін. визначаються як назви без твердо встановленої етимології. Виявлені субстратні гідроніми:

із середземноморськими паралелями (Буг Південний – грецьке byge “джерело” доіндоєвропейського походження; Лета – річка Lete в Беотії й у грецькій міфології, річка Lethaios у Фесалії, на Кріті, в Карії; Ібр – із паралелями на Балканах, Піренейському півострові (найдетальніше досліджено І. М. Желєзняк), Ірпінь із варіантами Пірна, Pierna – румунське piriu, албанське perrua “ручай” із автохтонного балканського субстрату, грецьке Peirene – ім’я дочки річкового бога, що перетворилася на джерело тощо) ;

з південнокавказькими (картвельськими) паралелями (Скаронинка, Скоропинка – грузинське c’q’aro “джерело”, мегрело-чанське c’q’ari, c’q’ori “вода, річка”; Інгул / Інгуль – Inguri / Enguri – назва річки в Грузії при частому чергуванні суфіксальних r / l в картвельських мовах; Хорол / Хороль – Q’orolisc’q’ali – річка в Грузії, буквально “Хорольська річка, Хорольська вода” як точна паралель до форми Хорол-річка; Ворскла – грузинське varskvlavi “зірка” при наявності гідронімів типу Іскряна, Звіздаль, Tiber “Тібр” від етруського tivr “Місяць” тощо; Мгар – грузинське mgvari “потік” та ін.) ;

з північнокавказькими (абхазо-адигськими і нахсько-дагестанськими) відповідниками (Псел, Псло – західнокавказькі назви річок Псиж, Псоу, Псекупс, Психуаба тощо, а особливо Пслух – притока Мзимти; Псинка – адигське псынэ “джерело”, пор. Псындахэ “красиве джерело”, Псынэкъопс “річка із джерельної долини”, Псынакъо “джерельна балка” тощо; Пшонка – західнокавказькі гідроніми Пшиш, Пшеха, Пша, а особливо Пшенахо, також грузинське psa “джерело”, psani “джерела” західнокавказького походження; Обіз’янка – етнонім абазин, абаза, давньоукраїнське обез, обежанин “абхаз чи абазин”; Снов, Снивода, Свинь – дагестанські назви води xan, xin, sin, із якими, очевидно, пов’язані й досліджені О. П. Карпенко гідроніми на -гань; Десна, Дохна – пор. варіанти тих самих дагестанських назв води та префіксоїд “великий”: Снов, Снопоть, Снежеть – притоки Де-сни, пор. грузинське di-di “великий”, абхазьке d (e) u, хатське te-te, хурито-урартське te- – зокрема, як в імені хуритського бога Те-шуб “великий бог”, зображення якого знайдене в Україні; Мерло – пралезгинське *марлъв “дощ”, рутульське мыри “джерело” тощо).

Досліджені ороніми з середземноморськими відповідниками (Бескид, Карпати, Одрит), антропоніми й, зокрема, етноніми, що знаходять відповідники в середземноморському субстраті й кавказьких мовах (козак, велет, анти, Русь), міфоніми субстратного походження (Дажбог, Купала, Лада, Марена тощо).

Отже, комплексне дослідження зовнішніх зв’язків трипільської культури, доіндоєвропейського субстрату праслов’янської мови та його слідів в українській мові, крітських доалфавітних писемностей, реліктових мов чорноморсько-середземноморського регіону, української ономастики дозволяє визначити систему джерел вивчення мови трипільської культури. Визначення системи джерел мовних свідчень про трипільську культуру дозволяє спростувати поширену думку про неможливість визначення мови трипільської культури за відсутності писемної фіксації цієї мови.

Розділ 2 присвячений аналізові методів і прийомів мовознавчого дослідження трипільської культури. Порівняльно-історичний і типологічний методи, хоч і знаходять помітне застосування в такому дослідженні, все ж виявляються недостатніми інструментами для розв’язання поставлених задач. Метод слів і речей (лінгвістична палеонтологія) визначається як 1) вивчення історії слів разом із історією позначуваних ними речей і 2) реконструкція матеріальної й духовної культури внаслідок інтерпретації системи реконструйованих слів. Цей метод в обох названих модифікаціях знаходить певне, хоч і обмежене, застосування при дослідженні мови трипільської культури.

Сформульовані методи мовної інтерпретації позамовної дійсності – 1) етимологічної інтерпретації міфології (без визначення застосовувався з античних часів) й 2) етимологічної інтерпретації мистецтва (вперше запропонований дисертантом). Так, помічений і задовільно не пояснений Б. Л. Богаєвським факт трипільського зображення коня за шаблонами зображення собак знаходить пояснення в суголоссі субстратних назв обох тварин (праслов’янське *kobyla, грецьке kaballes “кінь” і осетинське kebyla “щеня”, російське кобель “пес” без етимології).

Спеціально для потреб мовознавчого вивчення трипільської культури вироблено метод речей і слів, який полягає в оперті лексичних паралелей субстратного походження на археологічні паралелі (при бажаному контролі за допомогою лінгвотипологічних критеріїв). Так, суголосність праслов’янського *volъ “віл” і давньогрецького bol-inth-os “бик” (без індоєвропейської етимології в обох випадках) спирається на близькість трипільського й егейського культів бика, а суголосність східнослов’янського імені богині Купала малоазійсько-крітського імені богині Kybela спирається на близькість відповідних культів