Проблема реконструкції мови трипільської культури

А проти ототожнення мови трипільської культури з праіндоєвропейською свідчить невідповідність матеріальних пам’яток трипільської культури з тими свідченнями про культуру праіндоєвропейців, які отримані на основі реконструкції праіндоєвропейської мови (методом “слів і речей”). Так, для носіїв праіндоєвропейської мови відтворено типову “патріархальну” чи “олімпійську” міфологію з богом-громовержцем (богом “світлого неба”) на чолі. А трипільська культура відзначалася міфологією “матріархального” чи “доолімпійського” типу на чолі з “Великою богинею”. Трипільській культурі властиві середземноморські культи змії й бика, проте невідомий сильно розвинений індоєвропейський культ сонячних коней і колісниці. Перелік різноманітних відмінностей може бути продовжений.

Таким чином, трипільська культура і культура носіїв праіндоєвропейської мови – це дві відмінні між собою культури. Незважаючи на сказане, носії трипільської культури (особливо пізнього її етапу) тривалий час і подекуди доволі активно взаємодіяли з носіями праіндоєвропейської мови (які перебували на території України) й виділених із неї окремих мовних “гілок” (чи окремих ділянок “континууму”). Найбільш активні контакти трипільці мали, слід припускати, з носіями майбутніх слов’яно-балто-германських і майбутніх палеобалкансько-індо-іранських мов.

Згідно з другою концепцією (В. М. Щербаківський, М. Гімбутас, Ю. В. Павленко, С. В. Конча та ін.), мова трипільської культури – неіндоєвропейська (доіндоєвропейська), близька до давніх неіндоєвропейських мов Балкан, Східного Середземномор’я, Малої Азії, а можливо й далеко ширшого регіону – від Піренейського півострова до Кавказу й близького Сходу. Ця концепція має значно більше аргументів на свою користь, аніж попередня, й підтверджується, серед іншого, зовнішніми зв’язками матеріальних пам’яток трипільської культури, що дозволяє припускати і мовні відповідні зв’язки. У цьому разі мова трипільської культури виступає як доіндоєвропейський субстрат, подібний до доіндоєвропейських субстратів Балканського півострова, Кріту, Малої Азії.

Однак, приймаючи в цілому цю позицію, слід, по-перше, враховувати грекомовність крітських писемностей іще з кінця ІІІ тис. до н. е. (що змушує відсунути час панування доіндоєвропейської субстратної мови на Кріті в більш віддалений у минуле часовий період) і, по-друге, не перебільшувати трипільсько-близькосхідних зв’язків, які виявляються лише в окремих мовно-культурних проявах.

Зважаючи на численні аргументи на користь теорії давнього перебування носіїв праіндоєвропейської мови на території України (про це йдеться у працях різних дослідників від Б. Грозного до С. В. Кончі), маємо всі підстави припускати тривалі контакти саме в Україні праіндоєвропейців із трипільцями.

Друга частина розділу 1 містить вибір і обґрунтування напрямків дослідження мови трипільської культури:

зовнішні зв’язки трипільської матеріальної культури, які можуть корелювати з мовними зв’язками;

специфічні лексичні елементи й типологічні риси слов’янських мов і особливо української, поширеної на території давнього розповсюдження трипільської культури;

давні недешифровані писемності Кріту, що належать до егейської культури, близько спорідненої з трипільською;

реліктові мови чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійська, етруська та близькоспоріднені з нею, хатська, хурито-урартські);

українська ономастика невідомого походження, передусім гідронімія, а також оронімія, антропонімія та міфонімія.

Третя частина розділу присвячена дослідженню зовнішніх зв’язків трипільської культури. Показано, що генетично найближчою до неї виступає егейська (кріто-мінойська) культура Східного Середземномор’я. Помітні зв’язки Трипілля з Кавказом. Однак у першому випадку (Трипілля – Егеїда) є підстави припускати спорідненість культур, у другому (Трипілля – Кавказ) – тривалий контакт, передусім у галузі металургії та металевих виробів. Зв’язки трипільської культури з давнім Єгиптом, Месопотамією, Західною Європою помітно слабші, ніж зі Східним Середземномор’ям (куди входить, крім материкової Греції й островів, також Мала Азія).

У четвертій частині розділу розглянуто проблему доіндоєвропейського субстрату слов’янських мов на предмет його зв’язку з трипільською культурою. О. Б. Ткаченко слушно визначає два джерела витворення мови – генетичне й субстратне. Різноманітність індоєвропейських мов виникла, за А. Мейє та ін., передусім унаслідок накладання мови індоєвропейців, що розселялися, на неоднакові доіндоєвропейські субстрати. Докладно вивчено концепцію В. М. Щербаківського щодо накладання в передісторичній Україні прибулих кочових носіїв індоєвропейських племен на давньоземлеробські племена з доіндоєвропейською мовою. Незалежно від В. М. Щербаківського вплив трипільців на індоєвропейців припускають Л. Л. Залізняк, Ю. В. Павленко, С. А. Ромашко та ін.

Окремо досліджуються типологічні свідчення праслов’янської й української мов про доіндоєвропейський субстрат. Основною фонетичною рисою праслов’янської мови вважається так званий закон відкритих складів, для якого припускалося, зокрема, неіндоєвропейське субстратне походження (пор. праці С. Б. Бернштейна, В. М. Чекмонаса та ін.). Закон відкритого складу відрізняє праслов’янську мову від найближчих балтійських і від інших індоєвропейських, і процес відкриття складів разом із іншими фонетичними процесами, що відрізнили слов’янські мови від балтійських, мав початись у праслов’янських діалектах “уже з першого етапу їх розвитку” (Б. В. Горнунг). О. В. Царук підкреслює, що фонологічна систиема мови формується в найраніший (початковий) період її існування. Період виокремлення слов’янських мов традиційно датується межею ІІІ і ІІ тис. до н. е., що збігається з періодом зникнення трипільської культури.

Маємо підстави припускати виникнення праслов’янської мови внаслідок накладання індоєвропейських діалектів (можливо, близьких до балтійських) на трипільський мовний субстрат відкритоскладового типу. Дуже велике значення має той факт, що слов’янські слова субстратного походження (навіть без урахування слів із давніми редукованими голосними) містять рівномірне чергування голосних і приголосних: кобила, могила, Купала, Лада, Марена тощо. Лексико-етимологічний і фонетичний критерії визначення субстрату перевіряють і підтверджують один одного.

Субстратні явища системного характеру яскраво виявляються в українській мові. Субстратна доіндоєвропейська