Реабілітація дітей-аутистів

 

1. Теоритичне обгрунтування проблеми ранньго дитячого аутизму

1.1 Загальні відомості про аутизм

1.2 Мовний і психічний розвиток дітей з РДА

2. Реабілітація дітей-аутистів

2.1 Холдинг-терапія

2.2 Навчання за програмою ТЕАССН

2.3 Ігровий метод реабілітації

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Актуальність дослідження. Тема курсової є дуже актуальною в даний час. З кожним роком людей, хворих на аутизм стає все більше, і вони все більше потребують колекційної та реабілітаційної допомоги.

Існують спеціально організовані установи, в яких надається медична та виховна допомога дітям, хворим на аутизм.

Даний дефект вивчався багатьма вченими, які розглядали дане порушення з різних позицій. Найвідомішими вченими, що займаються даною проблемою були: Л. Каннер, Г. Аспергер, С. С. Мнухін, Л. Уінг, Е. Орніц, К. Джіллберг та інші.

Недостатнє усвідомлення проблеми виховання дітей з раннім дитячим аутизмом, вся важливість корекційної роботи для таких дітей, розуміння причин виникнення даного захворювання, роль батьків для виховання дітей, хворих раннім дитячим аутизмом, недостатня кількість і поширеність методик корекційного впливу, дозволили визначити нам актуальність даної проблеми та сформулювати тему дослідження: «Фізична реабілітація дітей, що страждають раннім дитячим аутизмом».

Мета дослідження полягає у вивченні проблеми виникнення раннього дитячого аутизму, з класифікаціями даного психічного розладу і з особливостями розвитку психіки таких дітей і відповідно з цими даними – розгляд можливих шляхів реабілітації РДА.

Об'єктом дослідження є захворювання – ранній дитячий аутизм.

Предметом дослідження є реабілітаційна робота з дітьми з раннім дитячим аутизмом.

У дослідженні ми виходили з гіпотези, згідно з якою психічний розвиток дітей, хворих раннім дитячим аутизмом, може відносно нормально розвиватися за наявності правильно організованої реабілітаційної допомоги, яка б враховувала специфічність даного дефекту і особливості протікання психічних процесів у даного контингенту дітей.

У відповідності з поставленою метою та висунутою гіпотезою було сформульовано такі завдання даного дослідження:

1) вивчити сутність раннього дитячого аутизму:

а) причини виникнення;

б) особливості розвитку психіки таких дітей;

в) класифікації РДА

2) розглянути шляхи реабілітаціїї раннього дитячого аутизму

 

 

 

Термін аутизм (від грец. Autos – сам) ввів в 1912 році Е. Блейлер для позначення особливого виду мислення, яке регулюється емоційними потребами людини і не залежить від реальної дійсності.

Походження аутизму може бути різним. У легкого ступеня він може зустрічатися при конституційних особливостях психіки (акцентуація характеру, психопатія), а так само в умовах хронічної психічної травми (аутистичний розвиток особистості). А може виступати як груба аномалія психічного розвитку (ранній дитячий аутизм).

РДА або синдром Каннера – це аномалія психічного розвитку, що складається головним чином в суб'єктивній ізольованості дитини від зовнішнього світу.

Під назвою «синдром РДА» був вперше описаний Л. Каннер у 1943 році. Незалежно від Каннера синдром був описаний в 1944 році Г. Аспергером і в 1947 році С. С. Мнухін [4].

В даний час найбільш значимими в клінічній картині синдрому Каннера вважаються наступні ознаки:

1. Аутизм як гранична («екстремальна») самотність дитини, формує порушення його соціального розвитку поза зв'язком з рівнем інтелектуального розвитку;

2. Прагнення до постійності, що проявляється як стереотипні заняття, опір змінам в оточуючому середовищі;

3. Особлива характерна затримка і порушення розвитку мови, також поза зв'язком з рівнем інтелектуального розвитку дитини;

4. Ранній прояв (до 2, 5 років) патології психічного розвитку (причому ця патологія більшою мірою пов'язують із особливим порушенням психічного розвитку, ніж його регресом).

Раніше вважалося, що 5 з 10 тисяч чоловік страждають аутизмом, але останні епідеміологічні дослідження, проведені з використанням діагностичних критеріїв ДСМ 3-Р, дали результати, що удвічі перевищують попередні показники: 10 осіб з 10 тисяч.

Якщо замість медичного визначення аутизму використовувати визначення аутизму, яке пропонують педагоги, то загальне число хворих буде рівним 20 осіб з 10 тисяч [20].

За класифікацією ДСМ-4 (як і в МКБ-10) аутизм визначено в категорію під назвою «первазивним порушенням розвитку», між категоріями розвитку «розумова відсталість» і «специфічні порушення в розвитку».

При «розумовій відсталості» розвиток сповільнюється. Людина, що страждає розумовою відсталістю, розвивається в тих же напрямках, що і нормальний, але повільніше.

При «специфічних порушеннях» у розвитку спостерігається уповільнене або неправильний розвиток, який стосується тільки одного конкретного навику.

Людина, яка має первазивні порушенням розвитку, також може бути і розумово відсталою, але це зовсім інша проблема, яка існує незалежно від первазивного порушення розвитку. Термін «первазивні порушення» вказує на те, що порушене щось глибоко всередині і що це зачіпає людини в цілому.

У 1943 році американський клініцист Л. Каннер, узагальнивши спостереження паралельних випадків, вперше зробив висновок про існування особливого клінічного синдрому з типовим порушенням психічного розвитку, назвавши його «синдром раннього дитячого аутизму». Доктор Каннер не тільки описав сам синдром, але і виділив найбільш характерні риси його клінічної картини. На це дослідження в основному спираються і сучасні критерії цього синдрому, який отримав згодом другу назву –