Реабілітація дітей-аутистів

Дитячий аутизм. В цей вид порушення включаються:

-аутістичний розлад

-інфантильний аутизм

-інфантильний психоз

-синдром Каннера

Крім інших варіантів загального розладу розвитку важливо враховувати: специфічний розлад розвитку рецептивної мови з вторинними соціо-емоційними проблемами; реактивний розлад прихильності або дезінгібірований розлад прихильності; розумова відсталість з деякими супутніми емоційними або поведінковими порушеннями; шизофренії з незвично раннім початком; синдром Ретта.

У свою чергу виключаються:

- Аутистическая психопатія[11].

 

 

Дитячий аутизм в даний час розглядається як біологічно обумовлене особливе порушення психічного розвитку, центральне місце в якому займають труднощі комунікації і соціалізації, тісно пов'язані з мовними проблемами. Особливості мовних проявів дітей з аутизмом широко представлені в клінічних дослідженнях. Описано феномени мутизма, ехолалії, реверс займенників, «телеграфної» і «фонографічної» промови. У психологічних дослідженнях порушення мовного розвитку при аутизмі розглядається в контексті спотвореного психічного розвитку в тісному зв'язку з труднощами комунікації.

Відомо, що в основі спотвореного розвитку лежить комплекс емоційних і когнітивних проблем, тому і особливості мовленнєвого розвитку аутичної дитини повинні бути розглянуті як результат їх взаємодії. Специфіку мови аутичного дитини неможливо зрозуміти поза врахуванням особливого когнітивного стилю, властивого йому у взаємодії з іншою людиною і з середовищем в цілому. Цей стиль обумовлений труднощами активної переробки інформації, тенденцією сприймати і зберігати її цілісними блоками, стереотипами і використовувати у формі готових штампів, що проявляється в освоєнні такою дитиною не тільки мовних, але і моторних навичок, форм соціальної поведінки[24].

У 1985 році B. Hermelin NO'Connor висунули припущення, що труднощі, що лежать в основі психічного дезонтогенеза при дитячому аутизмі, є базальними як для когнітивного, так і для емоційного розвитку дитини. О. С. Нікольська вважає, що такі базальні труднощі можна розглядати як дефіцитарність у розвитку системи афективної організації свідомості та поведінки. У аутичних дітей вона проявляється у проблемах формування механізмів рівневої афективної регуляції, що відповідають за встановлення індивідуальної дистанції і вибірковості в контактах зі світом; за організацію цілеспрямованої поведінки в ситуації невизначеності; за розвиток довільності. Ступінь сформованості цих рівнів, що забезпечують все більш активну й свідому взаємодію із середовищем та іншими людьми, визначається як якісна характеристика зрілості афективної сфери і показник глибини спотворення психічного розвитку при аутизмі. За ступенем активності у вирішенні адаптаційних завдань О. С. Нікольська виділяє чотири групи дітей з аутизмом, для кожної з яких характерний особливий специфічний комплекс труднощів когнітивного та емоційного розвитку. Орієнтація на виділені групи дозволяє співвіднести широкий діапазон мовних проблем при аутизмі з глибиною порушення афективного розвитку.

Виявляється, що найбільш яскраво зв'язок афективного і мовного розвитку можна простежити на прикладі використання аутичними дітьми займенників, а також прийменників і вказівних слів, розмічати простір. Відомо, що особливості їх вживання є однією із специфічних проблем при РДА. У той же час зв'язок специфіки обліку та використання займенників, прийменників і слів, що позначають місце розташування, з рівнем афективного розвитку дітей вивчена не була. У цьому дослідженні зроблена спроба співвіднести можливість адекватного обліку та використання аутичними дітьми займенників, прийменників і слів, що визначають місце розташування, з рівнем їх афективного розвитку[22].

Особисті займенники виступають у мові як заступники імен, вказують на предмет або особа, але не називають його. З їх допомогою мовець організує взаємодію, активно і гнучко розмічає своє соціальне простір. Нормально розвивається малюк спочатку, як правило, не використовує займенників. Становлення активної позиції відбувається у другій стадії раннього дитинства, коли, по Л. С. Виготському, зі свідомості первинної спільності «прам» виділяється зовнішнє «Я». Уявлення про самого себе виникає із протиставлення дитиною власних самостійних дій діям з допомогою дорослого, що пізніше відбивається в прояві дитячої: «Я сам!». Онтогенез займенника «сам», що починається з одного концентра з «я», простежує В. С. Мухина. Вона відзначає, що поступове усвідомлення дитиною власних можливостей призводить до становлення потреби в самостійності, виражається в заяві: «Я сам!». Формуються у взаємодії уявлення про інші є психологічними передумовами для появи в словнику займенників «ти», «він» і «вона». Умовами формування присвійних займенників «моє», «твій», «його», «її», «ваш» служать виборче відношення до оточуючих предметів, виділення своїх речей і здатність малюка пов'язувати речі і предмети з їх власниками[29].

Засвоєння вказівних займенників, прийменників і слів, що визначають місце розташування об'єктів у просторі, також вимагає певного рівня когнітивного й афективного розвитку. Необхідною основою є просування в освоєнні предметного світу і простору, виділення дитиною себе як активного суб'єкта. Можна відзначити, однак, що значення виділення дитиною себе як активного суб'єкта комунікації тут може бути не однаково. Так, присутні в початковому дитячому словнику вказівні займенники, прийменники і слова, що позначають простір, можна умовно розділити на дві групи за ступенем залежності від активності формується «Я» дитини. Одна з цих груп включає вказівні займенники і слова, що визначають простір через суб'єкта комунікації; інша – позначає просторові відношення, не настільки прив'язані своїм значенням до суб'єкта комунікації.

Для всіх аутичних дітей характерні труднощі розвитку індивідуальної вибірковості, взаємодії з близькими, виділення себе як суб'єкта взаємодії та комунікації. Ці труднощі проявляються в різному ступені. Можна припустити, що ступінь їх вираженості