домашньої праці, діти виростають, з одного боку, просто невмілими, а з іншого – нешанобливо ставляться до праці. Таким батькам треба нагадати слова Макаренка, який писав: «Ми добре знаємо, наскільки веселіше і щасливіше живуть люди, які багато що уміють робити, у яких все вдається і йде на лад, які не розгубляться ні за яких обставин, які уміють володіти речами і командувати ними. І навпаки, завжди викликають нашу жалість ті люди, які... не уміють обслуговувати самі себе, а завжди потребують то няньок, то дружню послугу, то допомогу, а якщо їм ніхто не допоможе, живуть в незручній обстановці, неохайно, брудно, розгублено».
Пошук
Режим дня в житті школяра
Предмет:
Тип роботи:
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок:
79
Мова:
Українська
З іншого боку, батьки, які дозволяють своїй дитині стати споживачем, самі – ледачі люди. Адже прищепити своїй дитині трудові навички – тяжка праця. Треба спочатку показати, потім допомогти, а потім проконтролювати. Для цього потрібно робити зусилля над собою, своєю волею, своїм мозком; стримувати себе, виявляючи по відношенню до дитини такт і терпіння. А це не так просто. Проте, винагородою за ці зусилля батьків буде добробут і впевненість дитини, коли вона виросте і зможе трудитися в робочому колективі, своєму домі не відчуваючи психологічного та душевного дискомфорту.
Привчати дітей до домашньої праці треба поступово. Мати скаржиться вчительці, що, коли вона захворіла і не могла встати з ліжка, їй довелося дуже важко ще і від того, що нікому було прибрати в кімнаті, сходити за продуктами, нікому розігріти і подати їжу. «Але ж у вас вже дорослий син?» – говорить вчителька. «Та то хіба він що може, адже маленький зовсім, у другому класі вчиться», – відповідає жінка.
Ця мати не лише недооцінює свого сина як помічника, але і виховує із нього білоручку і безпорадну людину.
Згодом під впливом вчителя, бажаючи виправити помилку, допущену у вихованні сина, мати спробувала включити дитину в спільні сімейні турботи і для початку залучити його до прибирання кімнати. Йдучи з дому, вона розпорядилася: «Прибери в кімнаті, витри скрізь пил і протри мокрою ганчіркою поли». Щиро бажаючи все робити якнайкраще, хлопчик все ж таки не зміг виконати доручення. По-перше, він не знав, що означає «скрізь» витерти пил. А по-друге, він не умів користуватися ганчіркою і водою, і розвів такий бруд у кімнаті, що матері довелося витратити немало часу і зусиль, щоб відновити порядок. «Ну то хіба він зможе бути помічником? Я ж говорила, що рано йому ще», – хвилювалася мати при зустрічі з учителем.
У чому ж помилка цієї жінки? Вона не врахувала, що її син ніколи не брав участі в прибиранні кімнати і не мав ніякого досвіду в цій роботі. Адже його треба було поступово привчати до домашніх справ, тоді багато доручень не були б для нього непосильними. Така дитина і в школі відчуває себе незатишно: вона не може виконати обов'язків чергового.
Поступово привчати дитину до виконання того або іншого виду роботи можна за допомогою організації сумісної праці батьків і дітей. Спочатку в праці основну роль відіграють батьки, а діти виконують окремі операції, окремі доручення. Деякий час, наприклад, роботу по прибиранню кімнати можна організувати так: один стілець бере дівчинка, інший – мати. «Дивися, як я протираю стілець, – пояснює матір, – от в цих місцях накопляється найбільше пилу. Тут треба ретельніше протирати». Дівчинка старанно наслідує матері.
Коли дитина освоїть ту або іншу роботу і почне вільно із нею справлятися, їй слід давати самостійні завдання. Наприклад, йде прибирання кімнати. Мати пилососить, а дівчинка в цей час протирає стільці так, як її навчила мама.
Спочатку дитині треба давати невеликі завдання і переключати на іншу роботу у міру виконання попереднього доручення. Якщо дитина втомиться, слід швидше переключити її на іншу, легшу роботу. Поступове залучення дітей до домашньої роботи допомагає виробити у них потрібні уміння і навички. Домашня праця стає для дитини справою необтяжливою, у неї виробляється необхідне трудове зусилля.
Одна з головних умов виховання працьовитості – серйозний інтерес батьків до праці дітей – учбової, домашньої, суспільно корисної. Батьки постійно повинні виявляти яскраво виражену зацікавленість у трудовій діяльності своїх сина або дочки, вії результатах.
Що вдається в праці? Що не вдається? Де причина невдач? Просто лінь, небажання допомогти дорослим, стати самостійним? Чи невміння, відсутність необхідних навичок? Як допомогти дитині – зробити за неї чи показати, як треба зробити, і зажадати, щоб було зроблено на совість? Захищати дитину від будь-яких труднощів, чи дитині, навіть молодшому школяреві, потрібні ці труднощі, щоб навчитися переборювати їх? Всі ці питання можуть стати предметом серйозних роздумів і на чергових батьківських зборах, в індивідуальній бесіді із батьком або матір'ю.
Участь дитини в домашній праці привчає виконувати свій перший обов'язок сина, дочки, члена сім'ї перед батьками і близькими, звідси виростає потім природна потреба виконання громадського обов'язку дорослого, громадянина.
За допомогою праці можна сформувати у дітей як позитивні, так і негативні якості особистості. Річ не стільки у праці як такій, скільки в її поєднанні з іншими видами діяльності.
У праці виявляються особливості поведінки дитини – активність, прагнення до самостійності, затвердження своєї позиції