Розвиток ринку цінних паперів в Україні

Активність українських міст на облігаційному ринку в 2009 році була невисокою. Висока вартість позикових ресурсів (до 25% річних) не дала змоги більшості органів місцевого самоврядування скористатися позиковими ресурсами для наповнення бюджету розвитку. У 2009 році в умовах збереження негативної ситуації на ринках капіталу фактично було розміщено три емісії облігацій муніципальних позик: Донецьк 1-Е (розміщено в повному обсязі 60 млн. грн., ставка купона 25%), Луцьк 1-Е (розміщено на 10 млн. грн. з зареєстрованих 20 млн. грн., ставка купона 18%), Львів 1-С (розміщено на 200 млн. грн. з зареєстрованих 300 млн. грн., ставка купона 20%) [24, 159].

Відповідно до нової редакції Бюджетного кодексу України, яка набула чинності з 01. 01. 2011р., було частково пом’якшено законодавчі обмеження щодо залучення позикових ресурсів органами місцевого самоврядування на зовнішніх ринках капіталу. Зокрема, починаючи з 2011 року місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати міські ради міст з чисельністю населення понад 500 тис. жителів, а місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради без обмежень [35, 188].

Наявність обмежень за кількістю жителів є не єдиною та не головною перешкодою для українських міст щодо здійснення зовнішніх запозичень. Варто зважати, що, як правило, інтерес для іноземного інвестора мають емісії цінних паперів обсягом не нижче 50 млн. доларів США. На сьогодні навіть не всі обласні центри мають достатню бюджетну забезпеченість для обслуговування та погашення такої позики, що разом із валютними ризиками істотно підвищує ризик невиконання зобов'язань. Передумовами для збільшення числа міст, які віддадуть перевагу зовнішньому ринку запозичень є, перш за все: посилення матеріально-фінансової основи органів місцевого самоврядування та системи регулювання міжбюджетних відносин. Тобто фактори, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності місцевих органів влади, а, отже, зниженню вартості залучення ними позикових коштів.

Зважаючи, що ситуація із надходженнями до місцевих бюджетів, залишається складною, а потреба у здійсненні капітальних вкладень на оновлення комунальної інфраструктури зростає, можна очікувати, що муніципальні запозичення залишаться важливим джерелом наповнення бюджетів розвитку і в подальшому. За умови сприятливої кон’юнктури ринку можна очікувати суттєвого зростання емісійної активності органів місцевого самоврядування. Разом з цим, реалізація планів міст у частині залучення позикових коштів стане можливою лише у випадку проведення відповідної державної політики, спрямованої на створення сприятливого нормативно-правового середовища для виходу органів місцевого самоврядування на ринок місцевих запозичень.

 

 

Фінансова криза, причиною якої була легковажність та безконтрольність надання кредитів американськими фінансовими інститутами в галузі нерухомості, довела до великих втрат і банкрутства банків спочатку в США, а потім в Європі та в Азії.

Ця фінансова криза спричинила втрату довіри не тільки до менеджменту кредитно-фінансових інститутів, але теж і до державних установ, які не виконали своїх контрольно-наглядових обов’язків [11, 322].

Криза американських банків пов’язана із політикою США в секторі, якому американський уряд приділяв особливу увагу, а саме – фінансування будівельних об’єктів. Американський уряд уже від часів Клінтона намагався сприяти будівлі приватних будинків (не квартир) шляхом надавання так званих «sub-prime-кредитів», які, на відміну від першокласних «prime», не вимагали особливих («першокласних») гарантій від дебіторів. Така практика довела до стану, який американська преса називає «sub-prime» криза.

Передумовою для отримання кредитів була зайнятість, що в умовах зростаючого в США безробіття не давало банкам жодної гарантії оплати кредитів і процентів. При постійно зростаючому попиті банки оцінювали цей факт як кон’юнктурну експансію і з конкуренційних мотивів що раз то більше «пом’якшували» критерії для надання кредитів. Така політика привела до створення т. зв. «іммобільного міхура», який тріснув, коли ринок нерухомості був перенасичений, і в результаті будівельні об’єкти почали втрачати вартість. Таким чином виникла вже згадана «sub-prime» криза [29, 178].

У результаті такого розвитку подій банкам загрожувала інсольвенція і вони були змушені шукати шляхи, щоб поповнити свої грошові резерви, які були вичерпані.

У банківському секторі існують різні можливості заробити т. зв. «свіжі гроші» (fresh money). Особливо улюбленим є метод продажу кредитних претензій, можливо, без будь-яких гарантій у формі пакету цінних паперів. Їх називають «кредитні горщики». Такі цінні папери атестували професійні агентства оцінок «Rating-Agenturen», надавали кредитним банкам найвищий ступінь бонітету цих паперів «AAA» («Triple А»), і таким чином вони зацікавили банки Європейського Союзу та Швейцарії, які шукали вигідні вклади для свого капіталу. Коли виявилося, що номінальна вартість цінних паперів американських кредитних установ не відповідає дійсності, бо реальна вартість не тільки набагато нижча номінальної, але що надалі відбувається спад показників, виникла критична ситуація, яка викликала масову паніку.

Втрата довіри повністю зруйнувала ринок міжбанківських трансакцій і стала рушійним колесом кризи. В результаті цих драматичних подій у банківському секторі та секторі нерухомості необхідно було зробити переоцінку формування курсів на ринках. Спад курсів викликав не тільки в Америці, але і в Європі загрозу існування кредитних установ, що спричинило необхідність державної допомоги та злиття банків. Наприклад, у США т. зв. будівельні каси та іпотечні банки (Фанні Meй та Фреді Мек), а також найбільша у світі страхова компанія Ей Ай Джі (AIG) отримали допомогу від уряду у