Розвиток ринку цінних паперів в Україні

Прихильники методу державних субвенцій аргументують свої погляди сподіванням, що впродовж років втрати будуть компенсовані доходами і таким чином державі повернуться витрати, а також проценти. Противники таких державних заходів дотримуються погляду, що фінансові допомоги надаються за рахунок податків, які сплачують громадяни, а коли врятовані страхові установи чи банки почнуть на місці червоних чисел писати чорні – всі прибутки загарбають приватні підприємці. Така поведінка уряду є антисоціальною, як і факт, що всі винуватці, особливо «рейтинг агентури», не будуть покарані. Вони вимагають щоб:

- держава посилила контроль діяльності менеджерів банків;

- менеджери відповідали матеріально за свої хибні рішення;

- держава регулювала кредитну та інвестиційну політику банків [19, 187].

Втрати банків – не тільки в США, але теж в Європі та в Азії досягли фантастичних сум. Наприклад, Швейцарський інвестиційний банк UBS в першій половині 2008 р. втратив 40 млрд. франків. Земельний банк Саксонії оголосив про своє банкрутство і, щоб врятувати установу, його купив Земельний банк Баден Вюртенберґ. Баварський земельний банк втратив 15 млрд. євро. Варто зазначити, що німецькі банки, як правило універсальні, а не спеціалізовані, не постраждали так, як американські. Німецькі втрати виникли головно внаслідок купівлі неправильно атестованих цінних паперів американських банків.

Оскільки великі американські спеціалізовані інвестиційні банки були синонімом «WALL-Street» – серйозна преса коментувала їхнє банкрутство як кінець «вол-стріту». Так не сталось, але глобальні впливи американського капіталу помітно зменшилися – це факт. У парі з грішми пересувається і політична сила. Вирішальними є резерви іноземної валюти.

Найбільше іноземної валюти «накопичив» Китай, який таким чином має можливості не тільки купувати солідні цінні папери, а й цілі рентабельні підприємства навіть у США. У результаті такої ситуації в Америці виникло питання про загрозу національної безпеки – проблема, якою в Україні, на жаль, ніхто серйозно не цікавиться. Реальна ситуація така, що внаслідок взаємозалежності економіки та політики, країни з потужними резервами іноземної валюти, передусім долара, здобувають щораз більше вирішальних впливів на міжнародні економічні та політичні процеси.

Попри всі намагання подолати кризу, ситуація майже не змінилася. Величезні багатства, майно знищено. На біржах панує нестабільність. Причина в тому, що фінансова криза негативно вплинула на сектор реальної економіки. Яскравим прикладом цього є автобудівельна галузь, конкретно «General Motors». Інсольвенція цього підприємства довела до майже банкрутства німецький «Opel» та шведський «Saab». Зрозуміло, що в критичну ситуацію потрапили теж підприємства-постачальники, які залежать від цих виробничих об’єктів.

У результаті дії зовнішніх і внутрішніх факторів настала криза, що вплинула не лише на слаборозвинутий фондовий ринок України, а й банківську систему, систему національної валюти, державних фінансів. При цьому масовий вихід іноземних інвесторів із ринку став основною причиною глобальної фінансової кризи. Проте наслідки були не такими катастрофічними: так, російські банки втратили близько 100 млн. дол. США, а прямі збитки українських банків становили всього 14 млн. дол. У результаті конверсії цінних паперів іноземні інвестори змогли повернути майже 50% своїх коштів, тоді як у Росії цей показник коливався в межах 10-15% [19, 183].

Незважаючи на відносну закритість українського фондового ринку від світових фінансових криз, він продовжує чутливо реагувати на зовнішні фактори. Показовим став 2007 рік. Найбільше зростання серед провідних індексів тоді показав DAX-індекс, що відображає темпи зросту 30 найбільших акціонерних підприємств Німеччини. У свою чергу, індекс Доу-Джонса, що показує динаміку 30 «блакитних фішок» американської економіки, на кінець року виріс лише на 2, 31%. Японський фондовий ринок, мабуть, найбільше відчув на собі наслідки світової кризи: його найважливіший індекс Nikkei 225 Stock Average за підсумками року впав на 11, 79%.

На тлі цього український фондовий ринок показав бурхливе зростання, що значною мірою відбулося за рахунок збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку України. Левова частка цих коштів вкладалася в акції та облігації українських емітентів. Крім того, на тлі сповільнення доходів від депозитних вкладень населення переорієнтувало свої кошти у фондовий ринок, що стало можливим із розвитком інститутів спільного інвестування, вкладення в які за минулі роки стрімко зростали.

Наприкінці 2007 – на початку 2008 років вплив зовнішніх (іпотечна криза в США, що перетворилася на світову фінансову кризу) і внутрішніх факторів (перевага на фондовому ринку іноземних спекулятивних інвесторів) призвів до різкого падіння індексу ПФТС – основного індикатора стану ринку. За п'ять місяців 2008 року індекс ПФТС знизився на 32, 45%. Іноземні інвестори воліли вивести свої активи з цінних паперів і вкласти їх у більш ліквідні швейцарські франки й золото, а місцеві інвестори підтримали цю тенденцію. Іноземні інвестори, що зазнали збитків на західних ринках, також стали виводити свої активи з українського фондового ринку для покриття своїх збитків; насамперед почали виводи кошти з ризикових активів: як зазначає Ж. Гаращук, «... першими почали позбавлятися від українських паперів західні інвестфонди [18, 201].

З початку цього року західні інвестори з українського фондового ринку вивели від $50 до $100 млн. « При цьому вітчизняні банки тримали до 17% своїх активів у державних цінних паперах і для підтримки своєї ліквідності стали масово продавати корпоративні цінні папери.

У результаті