Розвиток ринку цінних паперів в Україні

4) повільний розвиток інфраструктури вітчизняного ринку цінних паперів, зокрема депозитарної системи, яка значною мірою відстає від потреб ринку;

5) обмеженість інформування населення з питань діяльності ринку цінних паперів.

За теперішніх умов в Україні ринковий механізм регулювання фондового ринку майже не працює, а механізм ціноутворення на фінансові інструменти ринку спотворений. Зокрема, формування цін на фондовому ринку відбувається без урахування факторів конкуренції та дохідності цінних паперів.

У результаті проведеного дослідження можна сформулювати такі висновки:

- поняття коливання курсів цінних паперів є дуже важливим та викликає великий інтерес як з боку урядовців, так і учасників ринку;

- індекс коливання є показником волатильності ринку та індикатором стану фінансових ринків;

- ціни на акції змінюються залежно від інформації, яку отримують учасники ринку. Саме тому головними факторами, що впливають на коливання курсів, є макроекономічні новини, звіти засідань Федеральної резервної системи, економічні доповіді, фінансові звіти окремих корпорацій;

- хоча на фондових ринках використовуються системи регулювання волатильності, остання все ще залишається негативним явищем, що впливає на фінансові ринки сьогодні.

Таким чином, процес глобалізації національних фінансових ринків зумовив необхідність розробки дієвого механізму регулювання коливань курсів цінних паперів на фондових біржах. Це потребує проведення теоретичних і емпіричних досліджень причин виникнення такого явища, факторів впливу на нього тощо.

 

 

У Російській імперії першу муніципальну позику було випущено в 1871 році на суму 50 тисяч рублів строком на один рік, а з 1901 по 1910 рік їх було випущено на 286 млн. рублів золотом. Кошти, виручені від реалізації позик, направлялися на будівництво міських об'єктів. Так, у Києві за рахунок позики, випущеної в 1910 році, почалося будівництво електростанції, а в Москві позику 1909 року було використано на будівництво трамвайних ліній [38, 147].

Позики обслуговувалися за рахунок прибутку від комунальних підприємств, в той час високорентабельних. Російські муніципальні позики користувалися гарною репутацією і самі великі з них користувалися попитом на фондових ринках Західної Європи. За вісім років тільки одна Москва розмістила за кордоном дванадцять облігаційних позик.

Позитивний досвід російських міст був відроджений в Нижньому Новгороді. Адміністрація цієї області ще в 1992 році прийняла рішення випустити позику окремими серіями на загальну суму 5 млрд. рублів. Кошти від реалізації позики планувалося направити головним чином на реалізацію соціальних програм області. Розповсюджувачем облігацій виступив один з міських банків. Крім того, адміністрація Нижегородської області випустила десятирічну житлову позику на суму 60 млрд. рублів. Погашення облігацій передбачається проводити житлом (40 відсотків) або грошима (60 відсотків). Первинне розміщення облігацій житлової позики відбувалося на спеціальних торгах [22, 257].

До початку серпня 1995 року в Міністерстві фінансів Російської Федерації було зареєстровано понад 80 муніципальних позик загальною вартістю 5, 6 трлн. рублів. Обсяг емісії цих позик становить менше 5 відсотків від суми державних позик. Ці дані в порівнянні з аналогічними показниками інших країн свідчать, що ринок муніципальних облігацій в Росії може бути значно розширеною. За даними агентства «Росбізнесконсалтинг», в США обсяг місцевих позик по відношенню до державних становить 36 відсотків, у Німеччині та Японії – 108 відповідно відсотків і 45 відсотків. Успішний розвиток муніципальних позик за кордоном перш за все пов'язано з широкими податковими пільгами і довірою населення до місцевих органів влади.

Ринок державних цінних паперів розрахований на великих інвесторів і контролюється ними, що виключає можливість впливу дрібних інвесторів. Муніципальні позики і будь-якому випадку дозволяють інвесторам контролювати виконання всіх обумовлених в проспекті умови емісій. У цьому полягає привабливість облігацій муніципальних позик в порівнянні з державними.

Серед всіх муніципальних позик, випущених у Росії з 1992 року, максимальний обсяг емісії (2, 1 трлн. руб.) належить Санкт-Петербургу. Він випускається у зв'язку з дефіцитом міського бюджету та з метою призупинити відтік грошових із міста ресурсів. Облігації цієї позики випускаються в бездокументарній формі номіналом в 100 тис. рублів з термінами погашення 3, 9 і 12 місяців [23, 145].

Забезпеченням міської позики Санкт-Петербурга є податок на майно та об'єкти нерухомості, що знаходяться у власності Санкт-Петербурга, які будуть реалізовуватися на аукціоні. З метою своєчасного і повного погашення окремих випусків позики до 20 відсотків від загальної суми надходжень податку на майно зараховується на спеціальний депозитний рахунок у банку. З цього рахунку нараховуються відсотки у розмірі не нижче 50 відсотків облікової ставки ЦБР.

На першому аукціоні, що відбувся 23 березня 1995 року, були запропоновані облігації з терміном обігу 3 місяці в обсязі 5 млрд. рублів. Частка розміщення від обсягу випуску склала 95 відсотків, а прибутковість до погашення встановилася на 60-70 відсотків вище аналогічного показника по ДКО з тим же терміном погашення. Наступні емісії також були успішно розміщені серед інвесторів, яких у зазначеному позику привертають такі обставини:

- наявність гарантії погашення у одного з найбільших банків Росії (таким гарантом є банк «Санкт-Петербург»);

- абсолютна ліквідність цих цінних паперів, яка полягає в можливості продати їх