Соціальна робота з сім’ями з дітьми з синдромом Дауна

- люди, що не належать до цієї категорії, можуть бути присутні на відкритих зборах або інформаційних зустрічах зі спеціалістами лише з до- зволу групи;

- мета й завдання групи визначаються потребами реальних учасників, їх повсякденними проблемами;

– взаємодопомога будується на бажанні людей активно вирішувати ці проблеми;

- робота групи розрахована на внутрішні ресурси самих учасників;

-усі рішення приймаються зборами або активом групи;

- активісти, лідери, фасилітатори, взявши на себе відповідальність за роботу групи, залишаються рівними з іншими учасниками, вони також діляться своїми проблемами;

- групу веде фасилітатор – людина, яка займається організацією й веденням групових форм роботи.

Фасилітатор не “керує групою”, не веде учасників за собою, а створює сприятливі умови для природного перебігу зустрічі [58].

Вітчизняний і зарубіжний досвід переконує, що групи взаємопідтримки можуть діяти в багатьох напрямах соціальної сфери, зокрема А. Браун виділяє таку класифікацію:

1) у сфері фізичного здоров’я засновуються групи, мета яких – задоволення потреб людей, які мають певні проблеми, пов’язані з власним здоров’ям чи доглядом за хворими родичами;

2) емоційного та психічного здоров’я – групи для осіб, хворих на психічні розлади, групи дівчат-підлітків і жінок, котрі зазнали сексуального насильства; для тих, хто просто пригнічений важкими умовами життя й негараздами;

3) групи для членів сімей, у яких є особливі потреби, пов’язані з вихованням дітей (братів, сестер) з психофізичними відхиленнями; дітей розлучених батьків, для матерів дітей, які стали жертвами психічного, фізичного чи сексуального насилля; близьких родичів алкоголіків, наркоманів, ігроманів тощо;

4) зміни поведінки, коли групи є активним засобом впливу на людей з різними видами залежностей, зокрема алкогольною, наркотичною чи девіантною поведінкою, з метою зміни способу їх мислення шляхом використання методу усвідомленого життєвого вибору;

5) життєвих змін і пристосування до них, коли в людини змінився соціальний і професійний статус унаслідок початку трудової кар’єри чи звільнення з роботи, виходу на пенсію, зміни місця проживання через природні чи техногенні катастрофи, вимушеного перетворення в біженців, звільнення з місць позбавлення волі;

6) просвітницько-дозвіллєві групи, чия діяльність спрямована на набуття життєвих і соціальних вмінь і навичок, просвітницьку роботу, превентивне соціальне навчання, організацію дозвілля тощо;

7) організації групового життя, зокрема в діяльності відділень денного перебування територіальних центрів з обслуговування пенсіонерів і самотніх громадян, а також будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів [9].

Тобто, ми бачимо, що така форма роботи є можливою і корисною для нашої категорії.

Незважаючи на різноманіття груп взаємодопомоги, можна визначити деякі спільні терапевтичні ознаки, що сприяють досягненню змін у поведінці їх членів, а саме:

– спільний досвід – певний досвід є основою існування таких груп, оскільки люди в них не відчувають себе психологічно самотніми. Спільний досвід сприяє зниженню психологічного захисту та спонукає до саморозкриття, в результаті якого виникає ефект катарсису та зменшується почуття сорому;

– допомога іншим (чим більше члени групи допомагають іншим, тим більше вони допомагають собі) передбачає постійну підтримку від членів групи, що приводить до формування теплих, сімейних відносин;

- обмін інформацією, що допомагає вирішити певні проблеми;

– отримання зворотного зв’язку – атмосфера відкритості та щирості допомагає спостерігати за поведінкою членів групи й коментувати її;

– навчання спеціальних прийомів, що забезпечують адаптацію до ситуації, зміну поведінки, формування навичок прийняття рішень тощо;

- інші когнітивні процеси – формування позитивного Я-образу, поліпшення саморозуміння, розширення можливих альтернатив, перевизначення норм тощо [17].

Варто докладніше розглянути особливості переходу від груп підтримки, до груп взаємопідтримки. Багато авторів виділяє такі ключові етапи переходу:

1. Вивчення принципів і ідеології груп взаємодопомоги. Вивчення та обговорення мети подібних зміни. Потрібно спільно обговорити, що собою представляє група взаємодопомоги на даному етапі, які їїцілі і особливості. Учасники групи і співробітники організації повинні разом розглянути різні види і типи груп взаємодопомоги та чітко визначити відмінності між групою взаємодопомоги і групою підтримки. Також потрібно буде вирішити, які навички та ресурси знадобляться для запобігання можливих труднощів. 2. Формування команди і плану. Команда для проведення змін має бути сформована як можна раніше. Необхідно скласти список обов'язків і ролей, які в даний момент виконує ведучий, і розподілити обов'язки відповідно до інтересів і навичками учасників. Можна провести тренінг, в якому актив нової групи зможе отримати навички та випробувати нові ролі. Потрібно допомогти учасникам в прийнятті рішень і в розробці документації щодо структури нової групи. 3. Відпустити групу. Як тільки план змін буде готовий, учасники групи почнуть випробовувати суміш збудження і тривоги. Необхідно провести одну або дві формальні зустрічі, на яких можна буде обговорити як емоції, так і результати перехідного періоду. На зустрічі необхідно обговорити зміни, які відбулися з кожним учасником команди. Дуже важливо при цьому зазначити позитивні зміни. Наступним кроком багато груп обирають зустріч або обряди «прощання з групою». 4. Залишатися «поруч, але не зверху». Необхідно обговорити нові обов'язки співробітників щодо групи взаємодопомоги, які полягають у тому, щоб залишатися зовнішнім ресурсом для активістів. Потрібно буде вчитися допомагати групі, не будучи