Тематична група лексики природи у побутових та обрядових українських піснях

 

 

Тематична група лексики „Жива природа” є доволі великим за обсягом, вагомим за значенням і давнім за походженням шаром найменувань у складі всього лексичного фонду народної мови.

У досліджуваній тематичної групи лексики (ТГЛ) виділяємо такі лексико-семантичні групи:

1) дикі тварини. Клас ссавці (Mammalia) ; 2) птахи (Aves) ; 3) риби (Pisces) ; 4) земноводні (Amphibia). Плазуни (Reptilia) ; 5) комахи (Insecta) 6) представники інших класів. Усі 170 назв живих істот, передбачені програмою-питальником, розглядаємо за набором диференційних ознак, які можуть бути релевантними для різних класів істот.

При аналізі ТГЛ „Жива природа” враховуємо зокрема:

1. Загальну назву реалії; при цьому з’ясовуємо:

1) загальну назву істоти в конкретній говірці;

2) чи тяжіє номінація об’єкта живої природи до розрізнення за родом, напр. : воўк’вовк сірий’ (Canis lupus L.) – до чоловічого роду; лис (Семик), ли|сиц’а’лисиця звичайна’ (Vulpes vulpes L.) – і до чоловічого, і до жіночого роду; |сонеич’ко ’сонечко семикрапкове’ (Coccinella semptempunctata L.) – до середнього роду; наявне також хитання в роді: російська калька мураў|йа – ’мураха’ (Formicidae)  (пор. рос. муравей – ч. р.) ;

3) чи виявлено при номінації тварини одиниці у формі множини; переважну більшість зафіксованих назв у досліджуваних піснях уживано у формі однини; лише спорадично виявлено форму множини: з|в˙ір’і (фонетичний варіант з|в˙ер’і, ’звір – загальна назва’, кро|ти ’кріт’ (Talpa europea L.), тхо|ри ’тхір лісовий’ (Mustela putorius L.), дроз|ди ’дрізд чорний’ (Turdus merula L.), мураў|йі ’мураха’ (Formicidae), |шершн’і ’шершень’ (Vespa cralro L.) ; спорадично зафіксовано збірні назви реалій: зв˙ір|йо ’звір – загальна назва’, комаш|н’а, комаш|ва ’комаха – загальна назва’.

2. Лексичну реалізацію опозицій сем ’самець’: ’самиця’; ’доросла особина’: ’маля’, аналіз якої дає можливість виявити функціональну активність уживання іменників спільного роду й відповідних до них дериватів чоловічого, жіночого та середнього роду. Цю ознаку найповніше представлено в ЛСГ „Дикі тварини” та ЛСГ „Птахи”.

3. Експресивно-оцінні назви істот. Визначивши матеріалом дослідження діалектні назви живої природи, вважаємо, що номінативні процеси в цій ТГЛ певною мірою відмінні від тих, які виявили дослідники в інших ЛСГ. Це пов’язано передусім з яскравою експресивністю більшості діалектних слів, уживаних для номінації живої природи. При цьому переважає пейоративна оцінка в семантиці лексем. [Граве: 199].

В аналізованій ТГЛ зафіксовано лексеми з експресивним забарвленням, зокрема в ЛСГ „риби”, „дикі тварини”, „птахи”: соп|л’а, соп|л’ак, соп|ливиĭ ’йорж’; во|н’уч’ка ’тхір’; сту|кач’ ’дятел’; ч’еімо|дан’чапля’. Даючи назву, інформатори одразу пояснюють: соп|л’ак / бо соп|ливиĭ / до рук ў|з’ати неи |можна; во|н’а в’ін страш|не; сту|кач’/ бо ў |л’іс’і ўсе ў|ремйа с|тукайе; |цапл’а / ч’еімо|дан / пре йак неи ў |себе (ідетьсяпро споживання їжі). Для дериваційної системи української мови характерною є наявність великої кількості спеціальних афіксів, з допомогою яких можна передавати почуття й оцінки. Але, як слушно зауважив В. Чабаненко, „на мовленнєвому рівні пестливість суфіксальних утворень може бути лише зовнішньою, удаваною й пов’язуватися з діаметрально протилежними емоціями. […] у певних контекстуально-ситуативних умовах (завдяки інтонації та лексичному оточенню) такі утворення породжують експресію іронії, зневаги, улесливості, фамільярності, сарказму й т. ін. ” [Чабаненко 1984: 15]. Використання суфіксів із зменшувально-пестливим значенням у діалектних назвах живої природи також має свої особливості: їхня наявність у слові не обов’язково свідчить про вираження позитивної оцінки, інколи такі суфікси постають нейтральним словотворчим компонентом (ли|нок ‛лин’, ми|н’ок ‛минь’ тощо), в інших випадках вони є показником реалізації опозиції за семами ’самець’: ’самиця’ (|б˙ілка ’самець тварини’: |б˙ілоч’ка ’самиця’). Здебільшого такі суфікси є засобом вираження семи ’розмір, величина тварини’; їх зафіксовано переважно в назвах комах: |бабоч’ка, |бабон’ка – ’бабка’ (Odonata), б|дж˙ілка (фонетичний варіант б|ж˙ілка) ’бджола свійська, медоносна’ (Apis mellifera L.) ; дж|мелик, джмеил’|ко, |джел’ч’ік ’джміль земляний’ (Bombus terrestris L.) ; д|ротик ’овод підшкірний бичачий’ (Hipoderma bovis L.) ; |оска, |осеин’ка ’оса звичайна’ (Pseudovespa vulgaris L.) ; рідше – невеликих тварин: йіжа|ч’ок ’їжак звичайний’ (Erinaceus rumanicus Barr. Ham.) ; птахів: |горлич’ка (фонетичний варіант |орлич’ка) ’горлиця звичайна’ (Streptopelia turtur L.), го|робпч’ік ’горобець’ (Passer).

4. Фразеологізми, прислів’я та приказки, порівняння, евфемізми, пов’язані з назвою реалії. Фразеологічні одиниці акумулюють у своїй семантиці соціальний досвід народу, його звичаї та особливості побуту, репрезентують характерні риси етносу; на думку В. М. Телії, вони можуть виконувати роль еталонів, стереотипів культурно-національного світобачення або вказувати на їхній символічний характер і поставати як мовні експоненти культурних знаків [Телия 1996: 250]. Використання в мовленні фразеологічних назв реалій створює яскраву образність, надає вислову оптимістичного, трагічного, гумористичного або іншого забарвлення.

5. Повір’я, звичаї, символіка, прикмети, пов’язані з реалією. Людині властиве одухотворення об’єктів живої природи, наділення їх різноманітними властивостями, співвіднесення з подіями чи явищами природи. З найдавніших часів усе людське життя тісно пов’язане з природою, з її особливостями, характерними для певної території, а також відносинами людини з довкіллям. Одним із об’єктів природи є тварини. Тваринний світ завжди був близьким і водночас загадковим для людини, вона збагачувала спектр найменувань власних ознак, якостей, дій, станів за