+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
39
Мова:
Українська
кедр/ був символом гордості і пихатості. Під дубом став царем Авімелах; Яків закопував чужих богів теж під цим деревом. Емблема Христа – дуб, за деякими версіями із нього ж був зроблений хрест-розп'яття. Вінок /див. Вінок/ із дубового листя символізував силу, міць, гідність. У Греції священний брак Зевса і Гери, бога і богині дуба, відзначався з великою помпезністю. У магічному дійстві жрець Зевса вмочував гілку дуба в священне джерело на горі Лікей, а греки молились і просили дощу. Зображення землі, яка просить у Зевса дощу, збереглось в афінському Акрополі. А в час посухи афіняни молились богу: «Дощ, дай дощ, о улюблений Зевс, полям афінян і долинам». Зевс керував не тільки дощем, а й громом і блискавкою, тому греки обгороджували місце ударів блискавки, будували там вівтар, який ставав місцем жертвоприношень божеству. (Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)
Слово «Береза» ужито двічі. «Сиділа русалка на білій березі», «Стоїть біла береза» [24 ]. Слово ужите у прямому значенні: БЕРЕЗА 1, и, жін. 1. Лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцевидним листям. Величезні дуби, ялиці і берези дрімали недвижно над Івановою головою (Іван Франко, III, 1950, 128) Словник української мови: в 11 томах. – Том 1, 1970. – Стор. 160.
Слово «Сосна» ужито один раз. «У бору сосна колихалась» [24 ]. Слово ужите у прямому значенні: СОСНА, сосни, жін. 1. Вічнозелене хвойне дерево, перев. з прямим високим стовбуром, довгою хвоєю і невеликими шишками, або такі дерева в сукупності. З-за темних сосен, з-за кучерявих дубів пробивалися рожеві промені (Марко Вовчок, I, 1955, 302) Словник української мови: в 11 томах. – Том 9, 1978. – Стор. 469.
Слово «Калина» у проаналізованих піснях ужито чотири рази. «Не ламайте калиночки», «А в тій долині калина», «Червона калина» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні: КАЛИНА, и, жін. 1. Кущова рослина родини жимолостевих, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди. Сонце гріє, вітер вів 3 поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину (Тарас Шевченко, I, 1963, 17) Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 76. Калина – символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини – нема України», – каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше – гільце /вільце/ молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом? Вважаємо, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди... Етимологія слова «калина» пов'язана із поняттям вогню, води /див. Вогонь. Вода/ – першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!»Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода» /»А дівчина, як калина, личком рум'яная... «/. Символізувала вона і вірне, довічне кохання /»Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько»/. Ламати калину – означало виходити заміж, любити. «Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, – пише О. Братко-Кутинський, – калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України» /Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція/ Людина і світ. – 1991. – № 11. – С. 38/. У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина: А ми тую червону калинута й підіймемо. А ми нашу славну Україну та й розвеселимо!...
Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ «калинового мосту». «Калина – символ розквіту, – підкреслює Б. М. Ажнюк, – міст – життя, що з'єднує два береги: молодість і старість /ширше: народження і смерть/. Перший берег вже за спиною /на... мості/, попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає» /Ажнюк Б. М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О. О. Потебня і проблеми сучасної філології. – К., 1992. – С. 41/. Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. «Так символічно, – вказує С. Боруцький, – виражалася потреба постійного зв'язку людини з «тамтим світом», що хоч там небога знайде свою долю