Тематична група лексики природи у побутових та обрядових українських піснях

За народними віруваннями журавлі якнайсуворіше дотримують подружньої вірності; вони зграєю збираються судити самицю, яка завинила, і нещадно вбивають її своїми дзьобами.

Слово «Соловей» вжито у текстах пісень чотири рази. «Соловієнко красно співає», «Як соловейко красно співає» [24 ]. Вжито слово у прямому значенні: (СОЛОВЕЙ, в'я, чол. 1. Маленький перелітний корисний птах родини горобиних з сірим оперенням, самець якого чудово співає, особливо в період гніздування. Соловей співає, поки дітей не виведе (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 242)) Словник української мови: в 11 томах. – Том 9, 1978. – Стор. 444. 

У порівнянні «Мов той соловейко заливається» [24 ], вжито аналізоване слово у переносному значенні: перен., розм. Людина, яка має гарний, перев. високий голос і володіє мистецтвом співу (Словник української мови: в 11 томах. – Том 9, 1978. – Стор. 444. )

Про походження лексеми «солов'я» знаходимо у П. Куліша таку легенду-казку. Одна дівчина дуже запала в серце вужеві. Та й сама закохалася в нього. Він і повіз її до себе в палац. А в нього палац весь був з кришталю. Стояв він під землею, в якійсь могилі, або що. Старенька мати спочатку побивалася за донькою. А донька там завагітніла і народила близнят – хлопчика і дівчинку. Обоє як з воску вилились у матір. А вона була гарна. Коли вона народила, то сказала: «Як вже наші діти людьми народилися, то ми їх у людей і перехрестимо». Поїхала в село до священика разом з дітьми. Матері про це розповіли. Стара зчинила галас на все село, схопила косу та й до царини. Бачить дочка неминучу смерть, та як заголосить до діток, а тоді й каже: «Літайте ж ви, мої дітки, пташками по світу: ти сину, соловейком, а ти, донечко, зозулею». Не стало й доньки, тільки понад шляхом на тому місці виросла кропива.

Слово «Лебідь» вжито один раз. «А білії лебеді убілять на воді» [24 ]. Слово вжито у прямому значенні: (ЛЕБІДЬ, бедя, чол. 1. Великий перелітний дикий водоплавний птах з довгою, красиво вигнутою шиєю і білим (рідше чорним) пір'ям. То не хмару снігів Буйний вітер навів, – Піднімаються лебеді білії (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 123) Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 458. 

Слово «Ластівка» у текстах пісень вжито тричі. «А й ластівонька сидить» [24 ], «Прилетіла ластівка, стала щебетати» [24 ]. Слово вжито у прямому значенні: (ЛАСТІВКА 1, и, жін. 1. Перелітний птах ряду горобцеподібних з вузькими гострими крилами, стрімкий у льоті. Ластівки вились над ставком і от-от не черкались крилом блискучої хвилі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 40) Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 452. ). У порівнянні « Як та ластівонька». Тут слово вжито у переносному значенні: перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки. – Е, дочко, – каже старий, – любих гостей до хати просять, а ти тут в'єшся. Йди, моя ластівко! (Марко Вовчок, I, 1955, 72) Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 452. ). Слово вжито у зменшено пестливій формі.

В Україні із птахів важливою і часто вживаною є ластівка. За переказами це – Божа пташка (Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушицький та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в'є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка – гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі – молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомос-ковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб'є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів'яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим рушником, в якому носили святити паску, – не тільки зійде ластів'яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт). (!!!)

Слово «Перепілка» вжито чотири рази. «Тут була перепелоука» [24 ]. Слово у прямому значенні: (ПЕРЕПІЛКА, и, жін. 1 Самка перепела; перепелиця. Чорніють яри. Перепілка, чуть, десь у житі лящить (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 106) Словник української мови: в 11 томах. – Том 6, 1975. – Стор. 250. ). «Як та перепелойка у полі», «зажурилась наша перепілонька». Тут слово вжито у переносному значенні: 2. перен., розм. Пестлива форма звертання до дівчини, жінки. Ти дівчино, перепілко, ти моє сердейко [серденько] (Коломийки, 1969, 126) Словник української мови: в 11 томах. – Том 6, 1975. – Стор. 250. ) Слово вжито у зменшено-пестливій формі.

Слово «Ворон» трапилося тричі. « Вже ворон кряче», «Ворони полетіли», «Ворони оснують» [24 ]. Слова вжиті у прямому значенні: (ВОРОН 1, а, чол. 1. Великий хижий птах із блискучим чорно-синім пір'ям, що живе подалі від осель (переважно в лісі). На стрісі, край угла [рогу] селянської хати, Сів ворон та й кряче, недолю віщує (Іван Франко, XIII, 1954, 94) Словник української мови: в 11 томах. – Том 1, 1970. – Стор. 740. )

Слово «Галочка» вжито один раз. «Галочку чутно» [24 ]. Слово вжито у прямому значенні: (ГАЛКА, и, жін. 1. Птах родини воронових з чорним пір'ям, блискучим на спині. Упаде із неба промінь, Дим пов'ється з димарів, На току підніме гомін Зграя галок і граків (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 217) Словник української мови: в 11 томах. – Том 2, 1971. – Стор. 20. )

 

 

Ми проаналізували 50 календарно обрядових пісень. Із цих пісень лексики на позначення живої природи трапилось вісімдесят чотири лексеми (75, 6%), а на позначення неживої природи – шість (5, 4%).

Багато було лексики на позначення природи, а сааме на позначення назв диких рослин. Більшість із них було вжито як дерево-символ, або квітка-символ. Також серед назв диких птахів зустрічалися назви птахів символів України. Про ці назви символи писали Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та інші. У піснях не завжди назви рослин чи тварин стояли у значенні символу.

Більшу частину назв зернових культур ми зустрічали у жниварських та обжинкових піснях. Назви квітів та рослин здебільшого траплялися у веснянках та гаївках. А назви домашньої худоби у колядках та щедрівках.

Для аналізу лексем природи ми використовували етимологічні та тлумачні словники. Та ще використовували словники символів України.

Лексика на позначення природи трапляється у обрядових піснях часто. Отже, назви живої природи утворюють складну лексико-семантичну парадигму, яка складається з кількох мікропарадигм, вичленованих на підставі актуалізації багатьох диференційних ознак, основних і додаткових. Диференційними ознаками при виділенні таких найменувань можуть бути традиційні, виділювані при аналізі лексики цієї ТГ у літературній мові (назва дорослої особини – назва маляти; назва особини чоловічої статі – назва особини жіночої статі; загальна назва тварини, що не передбачає розрізнення за статтю – назва, що передбачає розрізнення за статтю). Використовуючи в роботі комплекс цих ознак, описуємо лексику живої природи як цілісну систему в її просторовій варіативності.