Тематична група лексики природи у побутових та обрядових українських піснях

За даними С. Плачинди, тополя була образом-тотемом давніх українців. Рубалася язичниками лише для жертовних вогнищ. На Україні тополя – канонізований символ засмученої матері, дівчини, нещасливої долі: «Ненько моя, зоре, Зелена тополе, Породила на світ білий на велике горе» /Н. тв. /. Рубання тополі, як і калини, символізувало заручення та одруження юнки: «Тонкая, високая тополя: Чорнявая дівчина – то моя. Тонкую, високою зрубаю: Чорнявую дівчину кохаю» /Н. тв. /. У поемі Т. Шевченка «Тополя» є персоніфікований образ тополі-дівчини, яка так і не дочекалася коханого: «Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зілля-дива наробила – Тополею стала». У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією, сивиною матері, батьківщини. Напр. : Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла. /А. Малишко/. (Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Слово «Верба» ужито у проаналізованих піснях двічі. «Розкололася верба», «Сонце над вербами стало» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні: ВЕРБА, и, жін. Дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками. А над самою водою Верба похилилась (Тарас Шевченко, II, 1953, 8) (13) Слово верба теж вживається як дерево-символ України: Верба – символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини. Верба має суперечливе /часто протилежне/ символічне значення. У середньовічній Європі її називали деревом поетів та співаків, ораторів. Китайці пов'язували із вербою поняття жіночості, краси, м'якості. В Японії верба – дерево смутку, слабкості, ніжності. Стародавні греки присвячували вербу богиням Гекаті, Персефоні, які пов'язувалися з ідеєю загибелі. Верба символізувала також довговічність, повноту життя, була символом світового дерева /Мифы народов мира. – М., 1992. – С. 370/.

Без верби і калини нема України, – говорить народна мудрість. Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. «Верба, – вказував О. П. Знойко, – пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами... Доторкнутися людини свяченою вербою – значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, на Україні обов'язково садили неподалік вербу /Знойко О. П. Міфи Київської землі... – С. 118/. О. А. Шокало також вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба – Прадерево Життя усіх хліборобських народів, спільноєвропейський символ Всесвіту... Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії /Українознавство. – К., 1994. – С. 296/. (Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Слово «Липа» зустрілося один раз. «Сидить під липкою» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні: ЛИПА, и, жін. 1. Дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом. В садах солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі тополі, широковіті липи, крислаті яблуні (Михайло Коцюбинський, І 1955, 31) Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 487. 

Слово «Явір» у проаналізованих піснях ужито двічі у прямому значенні: ЯВІР, явора, чол. Дерево родини кленових з великим п'ятилопатевим листям; білий клен (іноді цим словом називають осокір та деякі інші тополі). Посадили над козаком Явір та ялину, А в головах у дівчини Червону калину (Тарас Шевченко, I, 1963, 8) Словник української мови: в 11 томах. – Том 11, 1980. – Стор. 620. . «В верху явора», « Не вий, явороньку» [24 ]. У другому випадку слово ужито у зменшено-пестливій формі.

Слово «Дуб» ужито порівняно більше – вісім раз. « В ліску на дубку», «А на дубчику», «Скільки дубочків, стільки синочків», «Під зеленим дубом» та інші. [24 ] Слово ужито у прямому значенні: ДУБ, а, чол. 1. Багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами – жолудями. Товсті граби, берести, дуби, клени стояли, ніби густо наставлені стовпи, з зеленою покрівлею зверху (Нечуй-Левицький, II, 1956, 209) Словник української мови: в 11 томах. – Том 2, 1971. – Стор. 428. . Слово в усіх випадках ужито у зменшено-пестливій формі. Дуб можна розтлумачити як символ: Дуб – символ Перуна, Сонця та ін. богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров'я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості. Дуб був священним деревом у давніх слов'ян, кельтів, латинян, греків, мордовців, присвячувався могутнім богам Юпітеру, Перуну, Сонцю, Зевсу та ін. Його вшановували ще праіндоєвропейці як символ дерева життя, світової осі. У християнстві дуб /як і