Тематична група лексики природи у побутових та обрядових українських піснях

Слово «Баран» вжито лише один раз. «По баранцеві поприводили» [24 ]. У цьому контексті слово вжито у прямому значенні та у зменшено-пестливій формі. (Баранець, -нця, м. 1) Ум. отъ баран. Небольшой баранъ. Рудч. Ск. II. 129. Вас. 197. Понесла на посвяченіе паску, баранця печеного. Кв. Чи всі вівці покотилися, чи баранці породилися?) [За сл. Грінченка].

Слово «Віл» ужито шість раз. «Сивії воли», « Орали воли полечко», «Хоча б по волові», «Стадочко волів» та інші, які повторюються. В усіх випадках слово вжито у прямому значенні. (ВІЛ, вола, чол. Кастрований бик, якого використовують як тяглову силу. Іде Марко з чумаками. Ідучи співає, Не поспіша до господи – Воли попасає (Тарас Шевченко, I, 1951, 322) ; Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг (Андрій Головко, II, 1957, 11)) [Словник української мови: в 11 томах. – Том 1, 1970. – Стор. 672. ]

Слово «Овечки» вжито тричі: «Та й з овечками», «Стоять овечки в полі». Вираз « Там овечки покотились» [24 ] (покотились, тобто народили) часто вживається у колядках та щедрівках. Слово вжито у прямому значенні. (ОВЕЧКА, и, жін. 1. Те саме, що вівця. Минули кілька хат. При дорозі стояла жінка і тримала на мотузку овечку (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 153) ; Точність у кожному русі, Вовну в мішки – і на склад! Зайде овечка в кожусі – Йде без кожуха назад! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 144)) [ Словник української мови: в 11 томах. – Том 5, 1974. – Стор. 611. . ]

Слово «Собака» вжито двічі: «Всі собаки гавкали» [24 ]. Тут слово вжито у прямому значенні. (СОБАКА, и, чол. і рідше ж. 1. Домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін. По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 174) ; Чіпка вступив у двір. Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди (Панас Мирний, I, 1949, 269)) [Словник української мови: в 11 томах. – Том 9, 1978. – Стор. 430. ]. « Щоб собаки не брехали». У цьому контексті слово вжито у переносному значенні. (Собака, -ки, м. и ж. 1) Собака. Бреше, мов собака. Ном.) [За сл. Грінченка].

Слово «Бик» вжито двічі. «Продай бичка», «Ой пасися, бичку» [24 ]. В обох словах вжита зменшено-пестлива форма. Вони у прямому значенні. (БИЧОК 1, чка, чол. 1. Зменш. до бик *. Гості скінчили кабана, з'їли половину бичка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 79) ; Козаки розкладали вогнища, білували бичків та телят (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 399 (Словник української мови: в 11 томах. – Том 1, 1970. – Стор. 172. )

Слово «Кінь» у текстах обстежених пісень уживається найбільше. Більшість разів уживання фіксуємо шіснадцять раз. Більшість слів взята із жниварських пісень. «З кониками», «На оборонці коника чеше», «Стадечко коней», «Коні наїжджені», «Коні бракує», «Запряжи нам кобилку», «Пару коний продати», «Прив’язав кониченька» [24 ] та інші, які вжиті у такому ж контексті. У деяких випадках слово вжито у зменшено-пестливій формі «Кониченька, коник»: (Коник, -ка, м. Ум. отъ кінь. 1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет.) [За сл. Грінченка]. У всіх випадках слово вжито у прямому значенні: (КІНЬ, коня, чол. 1. Велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів. З Чигирину По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні (Тарас Шевченко, II, 1953, 42)) [ Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. ].

Слово «Козел та ремінний відповідник коза» вжито п’ять раз. «Ускочив козел у город», «Взяли козла за ріжок» [24 ]. Тут слово чоловічого роду та вжито у прямому значенні: (КОЗЕЛ, зла, чол. 1. Дика жуйна тварина родини порожнисторогих, що живе переважно в горах. Сніговий козел.. тримається завжди недалеко від снігових полів на неприступних скелях і крутих схилах гірських вершин (Посібник з зоогеографії, 1956, 95).) «Скакали дикі кози» тут слово жіночого роду, вжито у прямому значенні. «За ними козенята» (Козеня, -ня́ти, с. Козленокъ. Одна козочка з козеням. Чуб. Ум. козенятко.) [За сл. Грінченка]. «Скочила коза з воза» це назва української народної пісні. Слово «коза» вжито у переносному значенні. (2. перен., розм. Про жваву, рухливу дівчину. – Не знаєш,.. чия ота фата [дівчина]? – й показав на Гашіцу. – Котра? Ота коза дика в білій спідниці? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 234)) [ Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. ].

Слово «Корова» зустрілося шість раз. «Та й з коровками», «Корови та й ся положилися», «Хоч по коровці» [24 ] та інші, вживані у такому ж значенні. Слова вжиті у прямому значенні. Також вживалася зменшено пестлива форма «коровками, корівці» (КОРІВКА, и, жін. Зменш. -пестл. до корова 1. – Чи багато корівок та воликів думаєте дати? – спитала сваха (Нечуй-Левицький, III, 1956, 54)) [ Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. ].