Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

Отже, ми бачимо, що протягом дошкільного дитинства периферійна структура образу ровесника розвивається. Спочатку її наповнює все те, що зв’язане з практичною конкретною дією: уміння, що дозволяє здійснити наміри і необхідні для підтримки спільної діяльності знання, посередністю яких організується і регулюється дитяча активність. Потім периферійна структура починає включати в себе те, що відображає особливості особистості іншої дитини: якості, які характеризують партнера як цікавого співбесідника, чесного і справедливого товариша, оригінально учасника ігор і т.п. слід помітити, що змістовний розвиток периферійної структури образу ровесника за темпами відстає від аналогічних процесів, що протікають в образі себе.

В питанні про взаємодію між ядром і периферією, образу себе і образу ровесника виділяються два аспекти:

1.виникає в зв’язку з динамікою просування інформації в середини образу: коли чому і як ядерна структура, що несе в собі сильний позитивний заряд, починає приймати невідповідну, протирічну їй інформацію з периферії;

2.в зв’язку із стійкими типологічними характеристиками взаємодії структурних утворень.

Є. О. Смірнова встановила, що спілкування ровесників має високий відсоток оцінкових впливів. Діти молодшої вікової групи мало чуттєві до них: позитивні оцінки сприймаються як належні, а негативні - просто ігноруються, не викликаючи яких-небудь значущих афективних переживань. А основне – ні та, ні інша оцінка практично не перебудовує поведінку дошкільника. В середній віковій групі позитивні оцінки викликають більшу радість, позитивні емоції, а до негативних діти так само глухі, хоча у них з’являється у відповідь своєрідна афективно-забарвлена активність, що має двояке вираження. З одного боку, дитина хоче обезцінити саму негативну оцінку, доля чого намагається дискредитувати ровесника, тобто викликає неприйняття всього зробленого партнером, його вкладу в загальну справу, його можливостей; намагається дисорганізувати діяльність ровесника. З іншого – дитина використовує всі засоби самоствердження, аж до безмірного самозахоплення і самосхвалення. Іншими словами, дитина намагається організувати оцінкову інформацію у відповідності із своїм загальним позитивним модусом переживання себе. В старшій віковій групі вона (дитина) від ровесника вже приймає і негативні інформацію, хоча цей процес все ще супроводжується емоційними труднощами і залежить від відносин з тими, хто оцінює. Оцінки ровесника здатні корегувати поведінку старших дошкільників, викликаючи необхідні реформування дій.

Паралельно з чутливістю до оцінок ровесника змінюється і їх характер. Діти молодшого дошкільного віку демонструють однолітку переважно критичне ставлення; старші вже здатні оцінити досягнення вже іншої дитини і відповідно ставитись до них.

Отже, спілкування ровесників стає важливим фактором розвитку образу себе і образу ровесника і дошкільному віці. Безпосередньо спілкування впливає на периферійну структуру образу себе, де оцінюються конкретні знання, вміння і деякі якості особистості дитини. На початковому етапі із інформації, що поступає з периферії, ядро відбирає лише те, що йому відповідає, тобто відомості про позитивне відношення до себе, все решта відкидається. Однак, поступово, до кінця дошкільного дитинства складається і канали впливу негативної інформації, що поступає з периферії, на ядерні структури образу. Тим самим спілкування ровесників починає глибше впливати на розвиток образу себе у дошкільника. Одночасно з цим процесом змінюється відношення до іншої дитини; “дзеркальність якої не видно” поступається інтересу до неї самої як такої, а її образ починає наповнюватись позитивним змістом.

Інший аспект взаємовідношень ядерної і периферійної структури образу висвітлений в дослідженнях А.І. Сільвестру (1978), про які говорилося вище. Виділення в дослідах трьох типів дітей, що відрізняються характером уявлень про свої можливості (завищених, занижених, точних), дозволило поставити питання про стійкість структурних утворень образу себе, що відображає індивідуальні особливості його функціонування.

Автор висуває положення, згідно якого точне уявлення про свої можливості виникає в умовах гармонійного поєднання досвіду самостійної діяльності і спілкування. Таке поєднання внаслідок генетичного зв’язку двох видів дослідів з різними структурами образу приділяє двохсторонній характер відносин між ядром і периферією, тобто інформація з периферії впливає на зміст ядерних структур і збагачує їх, а останні, в свою чергу, стимулюють активність дитини, завдяки якій збагачуються периферійні структури. Навпаки, в умовах завищених і занижених уявлень відмічається убогість індивідуального досвіду і надчутливість до оцінкових впливів. Двохсторонній характер зв’язку тут порушений: ядро домінує над периферією, що відображається в труднощах проникнення її інформації до ядра.

Для перевірки цих положень А.І. Сільвестру провів формуючий експеримент, що передбачає збагачення сфер індивідуального і комунікативного досвіду дошкільників. Зрушення, які були відмічені по закінченню досвідів підтвердили вихідні положення про порівняно стійкі варіанти відношень виділених структур в середині образу. Дійсно, вплив на ядро позитивного досвіду спілкування в поєднанні зі збагаченням індивідуального досвіду, що впливає на розвиток периферії образу, змінило звичну взаємодію структур. За час виховної роботи склалися нові канали просування інформації в середині образу.

Функціонування в одному цілому – образі – двох структурних утворень, що розвиваються, мають різні джерела та історію, забезпечує необхідність координації інформації, яка поступає від кожного з них.