Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

Крім того, самооцінка часто характеризується з точки зору її адекватності і реалістичності (Л.І. Божович, Л.Б. Благонадєжина, 1972; Р.Б. Стєркіна, 1977). Мірою адекватності при цьому виступає її відповідність об’єктивній цінності індивіда. Однак кожна людська особистість унікальна і звідси рівноцінна їй загальна самооцінка – величина безкінечно більша. В цьому плані завищена самооцінка неможлива, а занижена повинна характеризувати не кількісно, а якісно. Самооцінка не вибирається дитиною довільно, а оприділюється обставинами її життя, тобто вона завжди об’єктивно обумовлена і адекватна обставинам, що її породжують. (М.І. Лісіна, 1978)

Уявлення дитини про себе може бути більш чи менш точним, так як в основі його побудови лежать конкретні факти, або вірно відображені індивідом, або викривлені ним – занижені уявлення (занижувані) чи завищені (завищувані). Уявлення про себе, як і будь-яке інше, бере початок у сприйнятті, а потім отриманий образ перероблюється в пам’яті (Л.А. Венгер, 1969), узагальнюється, збагачуючись елементами когнітивних процесів більш високого порядку (В.Я. Ляудіс, 1976). Образ самої себе починає складатись у дитини одразу після народження. Визначальним фактором розвитку образу себе виступає досвід як самостійної діяльності, так і спілкування дитини з іншими людьми. Кожен з цих факторів вносить специфічний внесок у побудову образу. Когнітивна частина образу розвивається в основному в результаті самостійної діяльності дитини, афективна завдяки досвіду спілкування, але в останньому закладаються також і важливі когнітивні елементи образу.

Експериментальне вивчення генезису образу самого себе з позицій концепції спілкування дозволило М.І. Лісіній намітити нову площину структурного аналізу цього складного психологічного утворення. М.І. Лісіна виділяє, з одного боку, конкретні знання, уявлення суб’єкта про свої можливості і здібності, які складають ніби його периферію (те що належить), а з іншого – центральне ядерне утворення, через яке переломлюються всі приватні уявлення про себе (те, кому це належить). В центральному ядровому утворенні – безпосереднє переживання себе як суб’єкта, особистості, в ньому бере початок загальна самооцінка. Ядро образу забезпечує людині переживання постійності, тотожності і прийнятності самому себе. Периферія образу – ближче чи дальше знаходячись від центру частки, куди приходять нові конкретні відомості людини про себе.

Напевно, уявлення про себе – це когнітивна основа образу – набувають афективної забарвленості саме завдяки тому, що вони переломлюються через центральне ядерне утворення, внаслідок чого і переживаються суб’єктом як такі, що належать йому. Між периферією і центром образу існує зв’язок, посередністю якого стан ядра визначає афективну забарвленість периферії (може викривляти уявлення про себе), а зміни на периферії ведуть до перебудови в центрі.

Під впливом периферії загальна самооцінка, що виникає як ядерна структура, постійною модифікується, збільшується за повнотою, змінює свою емоційну забарвленість. Складна архітектоніка образу самого себе обумовлює його динамізм і постійний розвиток. Взаємодія центру і периферії забезпечує вирішення протиріч, що виникають між новими знаннями про себе і попереднім ставленням до себе та діалектичне народження нової якості образу себе.

Крім того виділення в структурі образу себе центру і периферії дозволяє якісно охарактеризувати його зміст в генетичному аспекті як розвиток суб’єктної і об’єктної складових образу.

Під суб’єктною складовою розуміють безпосереднє переживання власної самості, цілісності, активності, а об’єктна – як знання про свої можливості, здібності і вміння. В генетичному аспекті розвиток ядерного утворення можна представити як становлення суб’єктності, а формування периферії – як постійне накопичення уявлень дитини про себе як об’єкт, відображення своїх властивостей і якостей, того, що вона знає і вміє. Різні частини образу складаються нерівномірно. Це залежить від того, що саме дитина здійснює в своїй життєвій практиці і наскільки її дії стають матеріалом для спілкування з іншими людьми. Генезис образу самого себе – постійній перебудові образу із зміною розстановки в середині його головних аспектів, взаємовпливу центра і периферії, переміщенні об’єктних якостей в ядро, а суб’єктних – в периферію, а також в поступовому усвідомленні і вербалізації уявлень про себе.

Суб’єктно - об’єктний зміст має і образ іншої людини, зокрема ровесника. У спілкування з однолітком дитина може ставитись до нього як до суб’єкта, особистості, що володіє такою ж цінною значущістю, свободою волі, активністю, ініціативою, орієнтуючись перш за все ядерне утворення іншого. А може виділяти в ньому переважно об’єктні якості і властивості (що мають відношення до периферії образу ровесника): гарний одяг, здатність бігати і т.д. образ ровесника потерпає змін по мірі дорослішання дитини, розвиваючись за рахунок взаємовпливу ядерних і периферійних структур.

А як же розвивається ядерна і периферійна структури образу себе і ровесника? Як вони взаємодіють між собою? Який вплив на їх розвиток мають процеси усвідомлення?

Почнемо з матеріалів, що стосуються розвитку ядерної структури в образі себе. В.Г. Щур (1982) вивчала загальне відношення до себе дошкільників 5 – 7 років, що відображає афективну модальність ядерних структур образу себе.