Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

 

В основних напрямках реформи загальноосвітньої і професійної школи перед всієї системою освіти поставлена актуальна задача: корінним чином покращити моральне виховання підростаючого покоління, зокрема підвищити виховний потенціал дитячого колективу.

В цьому відношенні актуальності набуває соціальна психологічна проблематика і виховання особистості в колективі, та, зокрема, вивчення особливостей становлення особистості дитини і формування її відносин з оточуючими не тільки в сім’ї а й в групі дитячого садка, де знаходяться витоки дитячого колективу.

Таким чином психічний розвиток дитини, формування її особистості, може бути зрозумілим лише в рамках її соціалізації, тобто засвоєння нею продуктів накопиченого людьми соціального досвіду. Але ж “зразки”, з якими зустрічається в ході свого розвитку дитина, зовсім не однозначні. Вони можуть представляти продукти творчої діяльності людей, що сприяють прогресу суспільства, але вони можуть бути продуктом негативного досвіду, представляти собою застарілі традиції, негативні якості особистості та інше. І якщо процес соціалізації проходить стихійно, то немає ніякої гарантії, що він буде направлений на засвоєння кращих, а не гірших зразків. Звідси зрозуміло, що соціалізація дитини, весь процес перетворення її із організму в психологічно зрілого і морально повноцінного члена суспільства, повинен здійснюватись під контролем виховання. Саме воно і є активним, ціленаправленим керуванням людської особистості. Причому виховання не є сумою якихось спеціальних засобів впливу, а перш за все відповідна організація життя і діяльності дитини, її відношень до дійсності.

Очевидно, що успішно управляти формуванням особистості дитини можливо лише на основі знання закономірностей цього процесу. Які ж рушійні сили? Що представляють собою ті психологічні новоутворення, які виникають в ході психічного розвитку дитини? Як досягає людина здатності створювати обставини життя і управляти своєю поведінкою? Все це складні питання, вирішення яких необхідне для того, щоб організація виховного процесу не вступила в протиріччя з внутрішньою логікою психічного розвитку дитини, яке нерозривно зв’язане як із розвитком її організму, так із впливами оточуючого середовища [6, с. 180 - 182].

Що відбудеться, якщо дитина не буде спілкуватися з іншими людьми? Не дивлячись на інтерес, який це питання викликало у вчених, навряд чи хтось з них наважився б провести подібний жорстокий експеримент [6, с. 180 - 182].

Проблема ж становлення й розвитку міжособистісних стосунків дітей також викликає чималий інтерес у багатьох психологів і педагогів. Цій темі присвячено значну кількість експериментальних і теоретичних досліджень – як в нашій країні, так і закордоном.

Відношення людей засновані на двох протилежних началах. В першому з них інший зовнішнім протиставленням, істотою, що оприділюється через сукупність своїх якостей. Ці якості можуть бути предметом пізнання, оцінки або використання. Друге начало передбачає незвідність людини до якихось кінцевих, певних характеристик; вона може бути тільки суб’єктом спілкування і звернення, де виступає як цілісна особистість.

Мета дослідження полягає у вивченні структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

Об’єкт дослідження – структура міжособистісних стосунків.

Предмет дослідження – особливості структури групи дошкільників.

Гіпотеза дослідження: 1) у дошкільному віці структура міжособистісних контактів характе-ризується наявністю усіх соціо-метричних позицій, що вказує на усвідомлення дошкільниками свого ставлення до однолітка;

2) міжособистісні стосунки у групі дошкільників диференційовані за статевою ознакою.

 

Задачі дослідження: 

1) здійснити теоретичний аналіз проблеми формування міжособистісних стосунків дошкільників;

2) структури стосунків у групі дошкільників;

3) обґрунтувати і апробувати програми корекційно-розвивальної роботи з дошкільниками.

Перше завдання реалізоване в Розділах І та ІІ;

Друге – в Розділі ІІІ;

Третє – в Розділі IV.

Методи та методики використані в дослідженні: методика “вибір в дії” Коломінського; метод експертної оцінки; метод спостереження; бесіда; анкетування.

База проведення дослідження: Рівненський дитячий садок-ясла № 57.

Контингент: обстежено 28 дітей 6 – 7-річного віку. З них 18 дівчаток, 10 хлопчиків.

 

 

 

Как зритель не видевший первого акта

В догадках теряются дети,

И все же они ухитряются как-то

Понять, что творится на свете.

С.Маршак

 

Зазвичай кажуть – і це цілком вірно – що тільки людина може стати особистістю, тварина ж – ніколи.

Що ж таке особистість з психологічної точки зору? Особистість – це людина, яка досягла певного, достатньо високого рівня свого психологічного розвитку. Найсуттєвіша характеристика її, коли вона дійсно стає особистістю, заключається в тому, що вона здатна володарювати над випадковостями і змінювати обставини життя у відповідності зі своїми цілями та задачами; вона здатна також свідомо управляти сама собою.

Коли маленька дитина вперше починає прагнути до того, що лежить за межами ситуації, в якій вона знаходиться (інакше кажучи, за межами поля її сприйняття), і коли вона, долаючи опір дорослих, починає діяти під впливом образів уяви – вона вже стала на шлях до формування особистості. В цей момент вона вже емансипувалася від безпосередніх впливів оточуючого середовища, від впливів, випадкових по відношенню до мети, якої вона прагне, і тим самим проявила відому незалежність. Але це тільки початок, слід за яким суб’єкт повинен навчитися діяти не тільки наперекір зовнішнім, а й наперекір