Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

В нашому випадку систематизація заснована на принципах, розроблених у вітчизняній психології: функціональному, генетичному, структурному, системному аналізі розвитку психіки дитини; на відокремленні пріоритетності особистісного розвитку, обумовленого психологічним віком дитини; на основі культурно-історичної заданості, що пред’являється до розвитку дитини зі сторони соціально-історичних умов суспільства, частиною якого вона являється. Всі ці положення взаємопов’язані, взаємообумовлені і складають єдину детермінуючу основу виникнення психічних новоутворень особистості дитини.

З позиції культурно-історичної теорії Л.С. Виготського, розвиток вищих психічних функцій йде по лінії усвідомленості і довільності, Є.В. Субботський в статті “Концепція Л.С. Виготського про вищі і нижчі психічні функції” пише: “на відміну від нижчих психічних функцій, які вроджені, неопосередковані і ізольовані одне від одного, вищі формуються соціально, опосередковано, довільно управляються і об’єднані в системи”. Отже, самосвідомість і довільність – їх повні характеристики, які пронизують всі процеси, стани, властивості, якості особистості.

З позиції культурно-історичної заданості основним новоутворенням дошкільного дитинства є компетентність, що включає ряд аспектів: інтелектуальну, соціальну, мовленнєву, фізичну. Компетентність вбирає в себе результати розвитку всіх базисних характеристик особистості, що сформувались в діяльності дитини (комунікативної, інтелектуальної, продуктивної), в її поведінці і життєдіяльності в цілому.

З позиції генетичного аналізу розвитку особистості дитини, систематизація основних новоутворень особистості співпадає з досягненнями, що виділяються при періодизації психічного розвитку, наприклад по періодизації Д.Б. Ельконіна.

Е. Еріксон в періодизації життєвого шляху особистостіосновним базисним новоутворенням при повноцінному розвитку дітей перших семи років життя вважав довіру, автономність, ініціативність.

Зрозуміти закономірності виникнення новоутворень (досягнень) дитини неможливо без вияснення логіки її розвитку, без аналізу сутності психологічного віку і його генетичної задачі.

На думку Л.С. Виготського психологічний вік визначається соціальною ситуацією розвитку, провідним видом діяльності, протиріччями кризи розвитку і основними особистісними новоутвореннями.

Психологічний вік визначається провідним видом діяльності. Д.Б.Ельконін, розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, запропонував всю різноманітність видів діяльності дитини класифікувати на два типи. Перший тип. Це та діяльність, яка розвиває переважно мотиваційно-споживчу сферу особистості (комунікативна діяльність, сюжетно-рольова гра), і другий тип – переважно розвиваючий операціонально-технічні можливості (предметно-маніпулятивна, предметно-орудійна, учбова діяльність).

Саме зміна типів діяльності детермінує розвиток психіки дитини. Д.Б. Ельконін відкрив закон чергування типів діяльності: за орієнтацією в системі відносин слідує орієнтація в способах застосування предметів. Кожен раз між цими двома типами орієнтацій виникають протиріччя (при досягненні максимального рівня досконалості, доступного віку в цій діяльності). Вони і стають причиною розвитку дитини.

Щоб зрозуміти психологічний вік дитини, треба бачити кризи в розвитку, основні протиріччя віку і адекватно до них відноситися. Однією з помилок педагогічної практики було те, що очікування змін в особистісному розвитку дитини прогнозувалось тільки в сторону виникнення позитивних якостей і властивостей. Розвиток психіки – це динамічний, протирічний процес. На певному етапі розвитку дитини закономірна поява негативних проявів, кризових станів. Л.С. Виготський писав, що якщо б кризи у віці розвитку не виникали закономірно, то їх потрібно було б створювати штучно.

Визнання самоцінності дитячої довіри і, одночасно, недовіри, дивовижної дійової активності і споглядальності, пластичності і ригідності, позитивної і негативної емоційної домінантності та ін. дає можливість для мудрого, розуміючого відношення до ще недосконалої, якості психіки дитини, що тільки розпочинає своє становлення.

Взаємодія соціальної ситуації розвитку і провідних типів діяльності через діалектичне вирішення протиріч і криз призводить до виникнення особистісних новоутворень, які і є четвертим компонентом, що визначає психологічний вік дитини.

В структурі основних новоутворень психічного розвитку дитини перших семи років життя особливе місце має бути відведене автономності, так як саме вона забезпечує дитині соціальну і фізичну самостійність (до автономності приводить “криза трьох років”). В поведінковому репертуарі вона виражається у проявах самостійності і відносної незалежності. Автономність – основа саморозвитку, оприділеність любого поведінкового акту внутрішніми спонуканнями, прояв основного психологічного закону: “всі зовнішні впливи преломляються через внутрішнє середовище” (С.Л. Рубіштейн). Автономність – це особлива форма саморегуляції. Соціальна ситуація розвитку немовляти, єдність дитини з дорослим, “ситуація Ми” через спілкування з близькими дорослими вирішилась протиріччям і виникненням нової ситуації розвитку: дитина – об’єкт (предмет) – дорослий. Так з’являється феномен “Я - сам” і відносна автономність дитини.

В дошкільному віці йде інтенсивна ампліфікація (збагачення) інтегрального системоутворюючого новоутворення раннього віку автономності, і на базі цього процесу, всередині збагачуваної автономності виникає нове інтегральне особистісне новоутворення – компетентність.

З педагогічної точки зору ця картина розвитку направляє на розвиток максимальних умов для ампліфікації автономності дитини по всіх її параметрах: змісту, формах, видах, динамічних характеристиках, по вертикальних і горизонтальних лініях розвитку.

Горизонтальність – це розвиток автономності в сферах взаємодії всіх чотирьох світів (природи, рукотворного світу, світу людей і світу “Я”), а вертикальність – лінія “вершинності”, перетворення натуральних функцій відображення і регуляції у вищі психічні функції, тобто по лінії довільності. (Л.І. Божович писала, що особистістю ми називаємо людину, що досягнула такого рівня розвитку, який робить її здатною управляти своєю поведінкою і діяльністю).

Базисними характеристиками особистості, які формуються в дошкільному віці є наступні:

Довільність – це управління своєю поведінкою у відповідності з певними уявленнями, правилами, нормами. Довільність – одна з форм