Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

Відомий психолог Н.С. Лейтес вказав на дві важливі властивості обдарованої дитини. Це – активність і саморегуляція. Дитина відрізняється грандіозною працездатністю, яку дорослий повинен не тільки підтримати, а й направити у відповідне русло.

У спілкуванні з обдарованими дітьми, здібними дітьми важлива правильна позиція дорослого. З однієї сторони, дорослим зачасти не подобається загострена зацікавленість дітей, їх прагнення обговорювати “дорослі теми”; а з іншої сторони обдаровані діти потребують підсиленої уваги дорослих, адже вони дивляться на них як на джерело різноманітних знань, ерудитів, які знають відповіді на всі запитання. І, нарешті, з третьої сторони саме дорослі формують у дитини оцінку, ставлення до своїх здібностей, до досягнутих в діяльності результатів [35, с. 305 - 318].

Протягом перших семи років життя дитина проходить величезний шлях розвитку. З безпорадної істоти, що повністю залежала від дорослого, дитина перетворюється в істинного суб’єкта діяльності, що володіє почуттям власної гідності і переживає багатий спектр емоційних процесів від захвату до відчуття вини і сорому, свідомо виконує моральні норми і правила поведінки в суспільстві. Дитина засвоїла світ предметів. Перед нею “відкриваються” соціальні взаємовідносини, смисли і цілі діяльності в різних його видах. До шести років у дитини вперше з’явилися уявлення про себе як про члена суспільства, усвідомлення своєї індивідуальної значущості, власних індивідуальних якостей, переживань і деяких психічних процесів. Дані реформування в психіці дитини призводять до зміни головних протиріч психічного розвитку. На перше місце висувається невідповідність між старим “дошкільним” стилем життя і новими можливостями дітей, що вже випередили його. До семи років змінюється ситуація розвитку, що характеризує перехід до молодшого шкільного віку.

Дитина прагне до більш важливої, значущої з точки зору суспільства, соціально обдарованої діяльності. Специфічно “дошкільні” види діяльності втрачають для неї свою принаду. Дитина усвідомлює себе дошкільником і прагне стати школярем.

Отже, найважливішим новоутворенням дошкільного віку виступає готовність до шкільного навчання [35, с. 325 - 327].

 

 

 

Психологічна природа потреби у спілкування (в пізнанні себе та іншого) випливає з суспільної природи людської діяльності, необхідності узгодження себе з іншими людьми і знання як власних можливостей, так і оточуючих. Зміст комунікативної потреби – це те, що необхідно знати одній людині про іншу і про саму себе, щоб успішно вирішувати в спільній діяльності життєві задачі. Якісні реформування змісту комунікативної потреби пов’язані з зміною життєвих задач людини, а отже і того, що потрібно знати про партнера і про себе для успішного рішення цих завдань.

Характер провідної діяльності дошкільників – сюжетно-рольової гри визначає основний зміст їх комунікативної потреби у взаємодії з ровесником, яка відображається у потребі в співробітництві. Гра – діяльність особливого роду. Її характеризує певна умовність і те, що ціль її не на кінцевий результат, а власне процес. Завдяки грі відбувається відтворення і засвоєння дітьми реальної людської практики і взаємовідносини. Останнє обумовлює складний характер потреби в співпраці однолітків-дошкільників.

Узгодження зусиль, обумовлене спільною діяльністю, потребує постійного співвідношення себе з партнером, визнаючи місця і позицію кожного.

Необхідність узгодження зусиль в спільній діяльності примушує до постійного пошуку точок дотиків, подібності, спільності. Однак особливий, “процесуальний” характер ігрової діяльності обумовлює специфічність потреби в співпереживанні у дітей в сфері контактів з рівним партнером.

Потреба дитини у спілкуванні з ровесником – специфічний варіант загальної комунікативної потреби, що відображається в намаганні дитини до самопізнання і самооцінки через порівняння себе з ровесником шляхом прямого накладання відомостей про себе на образ рівної істоти.

Спілкування дошкільників з ровесниками вимальовується як дуже змістовна і глибока діяльність, задоволення потреби, яка є суттєво важливою для духовного комфорту дітей. Отримані дані також свідчать, що з віком спілкування з однолітками набуває для дітей все більшого значення.

Можна припустити, що генетично перший зміст потреби дітей у спілкуванні з однолітками в ранньому дитинстві (2 – 3 роки) заключається в прагненні дитини розкрити і пізнати свої різноманітні можливості (в першу чергу фізичні потенції і предметні дії); зрозуміти на що вона здатна. Це допустимо назвати й потребою в самовираженні. Від однолітка вимагається співучасть в забавах і пустощах, які й складають зміст контактів дітей раннього віку. Але не тільки це. Дитині потрібна увага ровесника, який міг би оцінити її досягнення; однолітку вона демонструє свої вміння й можливості.

Інтенсивний розвиток комунікативної діяльності в сфері контактів з однолітками в дошкільному віці супроводжується зміною змісту потреб дітей у спілкуванні з ровесниками.

В неопублікованій роботі В.А. Крестьянінова виділила декілька комплексів проявів дітей по відношенню до ровесників, які дозволяють вважати її типами (чи варіантами) спілкування.

Перший комплекс

Дитина спрямована переважно на спільну діяльність з однолітками, і перш за все на власну діяльність (засоби, правила, послідовність, виконання дій), на її організацію. Вона прагне до ділових