Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

На основі наявних матеріалів (експериментальні дані А.Є. Рейнстейна, 1982) можна зробити припущення про роль дорослого і ровесника в розвитку мовлення у дошкільників. Маючи справу з дорослими, дошкільники менш прикладають зусиль для того, щоб досягнути розуміння, аніж вступаючи в контакт з ровесником. Саме взаємодія з ровесником змушує дошкільника наполегливо намагатися бути зрозумілим, ясно і зв’язано виражати певний зміст. Це веде за собою підвищення вербального рівня контактів в дітей з однолітками, збільшує зв’язність їх мовлення.

Ровесник не тільки сприяє актуалізації мовленнєвих потенціалів, засвоєним у спілкуванні з дорослим, але й створює необхідність в більш різноманітних мовленнєвих засобах, що незмінно веде до розвитку регулюючої функції мовлення.

Якщо виділити в якості двох найважливіших функцій мовлення інформативну і регулятивну, то можна припустити, що в спілкуванні з дорослим розвивається перша, а з ровесником – друга. Основу для такого припущення дає аналіз комунікативних задач в різних сферах спілкування. Якщо в сфері спілкування з дорослим відчувається вирішення пізнавальних задач, то в контактах з ровесником на перше місце виступають проблеми, пов’язані з діяльністю і з управлінням діями партнера. Комунікативними задачами в різних сферах спілкування обумовлені своєрідність мовленнєвих засобів і специфічні особливості мовлення дітей.

Основу розвитку змісту спілкування дитини складає перехід від ситуативних до позаситуативних форм спілкування. При ситуативній формі засоби спілкування відображають ті чи інші елементи обстановки взаємодії. Позаситуативна форма характеризується тим, що зміст спілкування не наочний і виходить за межі конкретних обставин. Єдиний засіб позаситуативного спілкування – мовлення. Всі решта засобів комунікації не можуть передати той зміст, який не представлено в наявній ситуації і не має відношення до подій, які відбуваються “тут і зараз”.

Перехід від ситуативного мовленнєвого спілкування до позаситуативного має принципове значення не тільки для комунікативної діяльності, але й для всього психічного розвитку дитини. Тому, розглядаючи зміст мовленнєвих контактів дошкільників в обох сферах спілкування, дуже важливо проаналізувати міру його ситуативності.

Отримані дані Л.Б. Мітєвої (1984), яка порівнювала кількість і характер ситуативних висловлювань дошкільників в їх спілкуванні з дорослими і ровесником, свідчать про те, що у спілкування д дорослим рівень позаситуативного спілкування протягом всього дошкільного віку виявляється вищим, ніж в контактах з ровесником. Цей факт представляється цілком закономірним, тому що саме дорослий через мовленнєве спілкування виводить дитину за межі ситуації, що безпосередньо сприймається, відкриваючи перед нею широкий соціальний і предметний світ.

Разом з тим ми бачимо, що мовлення, звернене до ровесника, більш зв’язне і менш ситуативне, ніж те, що адресоване дорослому. Природно, виникає питання про співвідношення ситуативного мовлення і ситуативного спілкування у дошкільників.

Поняття ситуативного мовлення було розроблене С.Л. Рубінштейном (1946), який виділяв два його види:

1.ситуативне, яке може бути зрозумілим в конкретних обставинах;

2.контекстне, автономне від наочного положення.

На думку С.Л. Рубінштейна, основна лінія розвитку мовлення дитини заключається в тому, що вона переходить від виключного планування ситуативного мовлення до оволодіння контекстним. Домінування ситуативного мовлення викликано не віком, а змістом і функцією його розмовної сторони, яка слугує цілям спілкування з людьми, розуміючи дитину з півслова. В таких умовах ситуативне мовлення адекватне і повноцінне. Контекстним мовленням дитина оволодіває по мірі того, як воно починає слугувати цілям викладання предмета, що виходить за межі безпосередньої ситуації. Коли виникає інший зміст спілкування, повинен змінюватись і спосіб врахування іншої людини. якщо зміст мовлення відірваний від ситуації, необхідно в ній самій відобразити всі зв’язки її предмета, щоб вони стали зрозумілі з контексту. Згідно С.Л. Рубінштейну, нерозривний зв’язок ситуативності мовлення із ситуативністю змісту спілкування взаємообумовлений: по мірі виходу останнього за межі конкретних обставин взаємодії ситуативне мовлення перетворюється в контекстне.

Зіставляючи мовленнєві засоби спілкування з дорослим і ровесником можна припустити, що ці аспекти комунікації пов’язані не так жорстко і однозначно. З ровесником дитина спілкується з приводу конкретних дій, використовуючи достатньо чітку контекстне мовлення, в той час, коли в контактах з дорослим зміст, що виходить за межі ситуації, може передаватися посередністю ситуативного мовлення. Це відбувається тому, що сама ситуація виглядає для партнерів (дорослого і ровесника) по-різному. 

Дорослий ширше і багатоплановіше сприймає контекст існування дитини і легко розуміє її ситуативне мовлення, співвідносячи його зі всією широкою життєдіяльністю малюка. Ровесник не може виробити таке співвідношення і сприймає свого партнера тільки в конкретній, наявній ситуації. Внаслідок цього дітям для взаємного розуміння необхідні розгорнуті, зв’язні, тобто контекстні, висловлювання. Необхідність цього створює сприятливі умови дя мовленнєвого розвитку дитини. Напевно, зміст позаситуативного спілкування розширюється й розвивається в контактах дитини з дорослим, а становленню зв’язного контекстного мовлення в першу чергу сприяють контакти з ровесниками.

Порівнюючи спілкування дітей в різних ситуаціях, видно, що узгодженість мовленнєвих і предметних засобів спілкування досягає максимального для дошкільників значення в грі. Якщо позаситуативні репліки дітей, які входять в категорії Я, ТИ, СВІТ, мають фрагментарний характер і не викликають відповіді ровесника, що свідчить про неузгодженість мовленнєвих контактів, то висловлювання, включені в рольову гру, знаменують собою