Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

Третя характеристика засобів спілкування з ровесниками заключається в їх нестандартності і нерегламентованості. Якщо в контактах з дорослими навіть самі маленькі діти притримуються певних загальноприйнятих норм поведінки, то при взаємодії з ровесниками дошкільники використовують самі неочікувані самобутні заходи. Вже у трирічних дітей (Л.Н. Галігузова, 1983) нараховується 135 різних рухів, що відображають ініціативне звернення до ровесника. Цим рухам властива особлива розкутість, ненормованість і незаданість ніяким зразкам; малюки скачуть, видають незвичні вигуки, вигадують нестандартні поєднання звуків і т.п. Така воля, нерегламентованість спілкування дошкільників дозволяє припустити, що ровесник допомагає партнеру проявити самобутнє начало в його ще не сформованій особистості. Якщо дорослий дає дитині культурно-нормовані засоби спілкування, то ровесник створює умови для індивідуальних, ненормованих виявів дитини. Звісно ж, з віком контакти ровесників все більше опосередковуються соціальним нормам і правилам. Однак нерегламентованість і розкутість спілкування – відмінна риса контактів однолітків до кінця дошкільного віку.

Четверта особливість комунікацій дошкільників – домінування ініціативних дій над відповідями. Особливо яскраво це виявляється в невмінні дітей продовжити і розвити діалог, який часто розпадається через відсутність зустрічної активності партнера. Для дитини значно важливіша її власна дія або висловлювання, а ініціатива ровесника в більшості випадків нею не підтримується (тим не менше ініціативу дорослого діти приймають вдвічі частіше). Гнучке відношення до партнера, яке виявляється в чуттєвості до його дій і адекватності відповідей суттєво менша в сфері спілкування дитини з ровесником ніж дорослим. Така неузгодженість комунікативних дій дітей часто породжує конфлікти, протести і ін. 

Очевидно, що відзначені характеристики комунікативних дій визначають специфічні особливості як вербальних, так і невербальних засобів спілкування. При взаємодії ровесників переважна більшість їх контактів проходить за участю мовлення. Однак співвідношення вербальних і невербальних засобів спілкування на різних етапах дошкільного віку різна.

До трьох років спілкування з дорослими більш вербалізована ніж з ровесником; діти частіше і звертаються до дорослого в мовленнєвій формі, і відповідають на його питання. Для взаємодії маленьких дітей мовленнєве звернення, навпаки, не характерне – вони, швидше, намагаються показувати, а не розказувати. 

Корінна зміна в засобах спілкування ровесників відбувається на порозі раннього і дошкільного віку, коли основне місце починає займати мовлення. У спілкуванні з дорослими дитина частіше користується не вербальними засобами – жестами-проханнями, жестами-вказівками, запитальними поглядами та ін. при цьому у дитини є підстави вважати, що дорослий її розуміє. Взаємодіючи з ровесником, дитина повинна завжди використовувати максимально зрозумілі, чіткі і однозначні засоби спілкування, тобто мовлення.

Однак, в реальному спілкуванні дошкільників мовлення, як правило, вплетене в їх практичну взаємодію – воно супроводжується експресивно-мімічними рухами і предметними діями дітей. В цьому плані виникають запитання: на скільки тісно пов’язане мовлення з іншими засобами спілкування на різних етапах дошкільного віку? Чи може мовлення, відокремлене від невербальних засобів комунікації, стати самостійним засобом спілкування? Отримані результати проведених експериментів (В.В. Вєтрова, 1981) свідчать про те, що мовлення може бути ефективним засобом спілкування (навіть у старших дошкільників) тільки за умови зорового контакту, відсутність якого різко знижує узгодженість всіх засобів.

Зоровий контакт, як правило, не розглядається в числі невербальних засобів комунікації, як самостійний засіб спілкування. Він розглядається, швидше, як тло взаємодії людей.

Серед зорових реакцій дітей виділяють дві основні форми:

1.довготривалий розгляд;

2.поверхневий огляд.

Характерно, що наростання двох форм зорового контакту проходить на тлі відносного зниження експресивно-мімічних проявів у спілкуванні ровесників. Розвиток мотиваційно-споживчої сфери спілкування відображається на зовнішній картині взаємодії дітей на рівні невербальних засобів комунікації. 

Таким чином, зоровий контакт – необхідна умова, за якої мовлення стає провідним і найбільш змістовним засобом спілкування дітей [29, с. 130 - 134].

Спеціальне співставлення мовного спілкування дошкільників з дорослим і з ровесником показало, що мовлення дітей у спілкуванні з ровесником більш варіативне, багате і менш ситуативне, ніж у спілкуванні з дорослим. 

В мовленні дітей широко представлені іменники. Кількість іменників в мовленні дошкільників зменшується з віком.

Найбільш представлена граматична одиниці в мовленні дітей як з дорослими, так і з однолітками – дієслова, але в спілкуванні з однолітками вдвічі частіше зустрічаються модальні дієслова і в півтора рази – дієслова наказового способу (піди, принеси і ін.). особливої інтенсивності ця відмінність досягає в три роки і в 5 – 6 років. При спілкування з дорослими найпоширеніші займенникові прислівники, що виступають у функції вказуючого жесту (тут, там). Прикметники, які передають емоційне відношення до навколишніх предметів (гарний, добрий, злий), з’являються у дітей в 3 – 4 роки тільки у спілкуванні з ровесниками. Дошкільники втричі частіше використовують такі прикметники, спілкуючись з ровесниками. В контактах з дорослими діти, як правило, вживають атрибутивні прикметники.

Вживання в мовленні дітей займенника цікаві з точки зору співвідношення особистих і вказівних, як свого роду вираження звернення дитини або на конкретну ситуацію, або на особистість людини (я, ти, ми). В сфері спілкування дитини особові займенники зустрічаються вже в діти 2,5 – 3 років. По мірі дорослішання – частка особових займенників в обох сферах спілкування досягає свого піку (60 – 62% всіх займенників) до 5 – 6 років.

Всі варіанти складносурядних і складнопідрядних речень вперше