Вивчення структури стосунків у міжособистісній структурі дошкільників.

Для вивчення ж розподілу в ігрових мікрогрупах функцій керівництва-підкорення був виділений в спільній грі так званий позиційний рівень спілкування і взаємодії (поряд із рольовим, в якому діти спілкуються і взаємодіють у відповідності і сприйнятими на себе ролями).

Ступінь активності позицій кожної дитини – члена ігрового об’єднання – оприділялась за характером її взаємодії і спілкування з партнером: за виявом нею ініціативності в процесі вибору теми гри і підготовки умов гри, в ході розгортання сюжету і розподілу ролей. При цьому враховувалось також, як її (дитини) ініціативність сприймається партнером і як ініціатива одного партнера співвідноситься з ініціативою іншого.

В ходів дослідження особливостей розподілу в стійких ігрових об’єднаннях функцій керівництва-підкорення між партнерами виявилась різноманітність позиційних ролей, найбільш типовими з яких були ролі керівника і виконавця.

Роль керівника накладає на дитину функції організації і координації спільної ігрової діяльності, функцій управління розгортання гри. Функції підкорення здійснювали виконавці і спостерігачі. Перші, в залежності від міри вияву активності в грі, булли диференційовані на активних і пасивних. Активні виконавці творчо розвивали пропозиції керівника. Пасивні – погоджувались виконувати всі вказівки керівника без їх обговорення, мовчки підкоряючись його ініціативним діям. Доля участі в спільній діяльності ігрового об’єднання спостерігача зведена до мінімуму; спостерігач слідкує за діями граючого ровесника, готує для їх виконання відповідну обстановку, виконує доручення того, хто грає, іноді намагається повторювати його дії.

В результаті вивчення в стійких ігрових мікрогрупах співвідношення позиційних ролей в системі розподілу функцій керівництва-підкорення було виявлено дав типа зв’язків у старших дошкільників.

Перший тип. Ігрові об’єднання з фіксованістю позиційних ролей керівника і виконавці (майже 2/3 від загальної кількості).

Другий тип. Ігрові об’єднання із відсутністю. Фіксованості, жорсткої закріпленості за дітьми позиційних ролей.

Розподіл між дітьми функцій в сфері управління спільною ігровою діяльністю здійснюються в більшості випадків не під впливом сюжету гри, а через інші причини. Безперечно, одна з таких причин – характер мотиваційної основи ігрового об’єднання, співвідношення у партнерів домінуючих мотивів участі у грі.

Аналіз співвідношення у партнерів мотивів об’єднання в спільні ігри і позиційних ролей, займаних ними в ігровій групі, показав наступне. Як правило, мотивами об’єднання дітей, що виконують в ігрових групах функції керівника, являються поряд з потребою в активній ігровій діяльності прагнення до самоствердження засобами гри, бажання бути головним в об’єднанні. У дітей, які постійно виконують роль виконавця, виявлені такі мотиви об’єднання: інтерес до гри в поєднанні із симпатією до партнера і небажання залишатись наодинці.

Проведені дослідження внутрішньої структури стійких ігрових об’єднань дошкільників також показали, що, з одного боку, в групах, що характеризуються відсутністю фіксованості позиційних ролей з зміною позицій партнерів із керівника на виконавця, спостерігається і співпадання у партнерів мотивів об’єднання. З одного боку, неспівпадання, а також часткове співпадання мотивів об’єднання у партнерів по грі виявлені в мікрогрупах, які характеризуються відсутністю співпадання у дітей позиційних ролей, їх фіксованістю за кожним членом (закріпленістю за одним членом об’єднання функцій керівництва, а за іншим – функцій підкорення). Таке співвідношення виділених характеристик внутрішньої структури стійких ігрових об’єднань, мотиваційної основи і розподілу в них функцій керівництва підкорення.

Чи пов’язані з цими характеристиками ігрових об’єднань особливості взаємовідносин дошкільників? Іншими словами, чи існує залежність стосунків між членами ігрової групи від функціональної структури і мотиваційної основи? 

Особливості взаємовідносин в стійких групових об’єднаннях, ступінь справедливості вивчались в умовах лабораторного експерименту за наступними показниками: дотримання черговості при виборі теми гри, виконання найбільш привабливих ролей і користування іграшками; доброзичливості спілкування, в основі якої лежить визнання рівних прав ровесника на участь у спільній грі; адекватному емоційному реагування на порушення норм справедливості – негативне ставлення до партнера, який порушує справедливість у грі, критичне ставлення до власних справедливих вчинків.

Першим показником засвоєння дітьми норми справедливості був характер змісту і форм спілкування дітей у грі. Визнання рівних прав ровесника на участь у спільній ігровій діяльності, вірогідно, лежало в основі доброзичливості спілкування. Навпаки, недоброзичливий характер спілкування був показником ігнорування рівних прав однолітка на участь в спільній грів.

Другим показником засвоєння дітьми норм справедливості у грі була адекватність емоційного реагування дитини на порушення цієї норми. Припускалось, що ця адекватність повинна мати місце не тільки по відношенню до ровесників, а й виявлятися у критичному ставленні до власних несправедливих вчинків. 

Третій показник справедливості відношень дітей у грі дотримання черговості в ході розвитку ігрового сюжету, при виконанні найбільш привабливих ролей і при користуванні іграшками. Ігнорування інтересів партнерів при виборі теми гри і розвитку її сюжету, взяття на себе більшої частини привабливих ролей виступали в експерименті як показники несправедливої поведінки.

Рівномірність участі дітей в процесі вибору теми майбутньої гри і розгортання її сюжету приділялась шляхом співставлення ініціативних дій кожної