Документація з педагогічної практики (вузівської) на базі курсу "Загальна теорія культури"

Гуревич П. С. розглядає ідею «реінкарнації». Перш за все «реінкарнація» і «метапсихоз» не синоніми. Реінкарнація вказує на перехід душі з одного тіла в інше, вважаючи тим самим, що душа втілена, і що вона таким чином знаходиться у відведеному їй місті. Метапсихоз вказує скоріше на рух душі від одного тіла до іншого. Тим самим ці два поняття нероздільні і прекрасно доповнюють одне одного, послідовно вказуючи на пошук тілесного втілення, а саме на його завершення.

Роберт Джей Ліфтон описав декілька шляхів, якими людина намагається досягти символічного безсмертя.

1) біологічне безсмертя (біологічний шлях) – продовження власного життя через потомство, через нескінченний ланцюжок біологічних зв’язків;

2) теологічне безсмертя (теологічний шлях) – життя на іншому, вищому плані існування; релігійні форми трансцендентування смерті, пов’язане з етичними релігійними законами.

3) творче безсмертя (творчий шлях) – життя через свої праці, через стійкий вплив особистих творінь або особисту дію на інших людей; надія на продовження життя в результаті своєї діяльності.

4) натуралістичне (шлях вічної природи) – ми продовжуємо жити завдяки тому, що належимо круговороту життєвих енергій природи; злиття з природою, продовження себе через практику йоги, медитації, зникнення відчуття простору і часу.

5) досвідна трансценденція (трансцендентний шлях) – внутрішнього досвіду «втрата себе» завдяки переживанню такому інтенсивному, що час і смерть зникають і ми залишаємося жити в «безперервному теперішньому», прагнення за допомогою системи вправ досягнути стану коли для людини перестає існувати час і простір.

 

 

Складність і суперечливість феномену людини в культурі.

Проблема походження людини:

А) теологічна версія;

Б) еволюційне вчення;

В) психоаналітичний підхід;

Г) символічна версія.

Природа і сутність людини.

Література:

Бубер М. Проблема человека. – М., 19992.

Гуревич П. С. Философская антропология. – М., 1997.

Проблема человека в западной философии. – М., 1988.

Складність і суперечливість феномену людини в культурі.

Представники різних напрямків думки – філософи, письменники, вчені – погоджуються з визнанням людини унікальним творінням всесвіту, приймаючи цей погляд як аксіому. Звісно, багато хто з них сперечається над тим, що ж у людині таке надзвичайне – тіло, розум, душа, творчий дух чи тяга до соціальності (і ними людина визначається як «вінець природи», «політична тварина», «мислячий очерет», «людина вміла»). Проте теза про винятковість і неповторність людини не піддається сумніву. Навіть з боку тих, хто вважає, що ніякого бар’єру між людиною і твариною нема, що багато з тих явищ, які ми вважаємо людськими набутками (спільність, альтруїзм, вірність, спілкування), мають аналогії у соціальній поведінці людини.

В загальному вигляді проблема унікальності людини видається зрозумілою. Звісно, людина володіє групою незвичних властивостей. Вона відображає у своїй свідомості безкінечну багатоманітність сущого. Вона створює світ культури. У ній самій – цікаве переплетення природних і соціальних якостей. Тобто людина надзвичайно складна. Але в цій багатоманітності образів людини і є важкість розшифрування проблеми унікальності людини. І в різні історичні епохи мислителі по-різному вбачали шляхи до її вирішення.

Людина як вінець природи

Перший підхід ґрунтувався на особливій тілесності, на високій організованості як біологічної істоти. Вже греки прославляли культ людського тіла, боги були антропоморфними, християнська традиція проголошувала людину образом і подобою Бога, вінцем творіння, тілесність якого має христологічний, тобто божественний вимір.

Проте інша група мислителів, розглядаючи тілесність людини і оперуючи накопиченим емпіричним матеріалом, проголошує її не вінцем творіння, а побічним, ущербленим і невдалим продуктом світового розвитку, з причини, що людина взагалі вкрай погано закорінена у природі, не готова вести винятково природне існування. Людина недосконала, але вона не є приреченою (А. Гелен).

В людині закладено дві програми:

Інстинктивна

Загальнокультурна

Людина виявляється наданою сама собі і тому змушена шукати відмінні від тваринних засоби відтворення свого життя, тобто творить культуру. І це незмінно призводить до послаблення інстинктивних функцій людини, позбавляє її відчуття безпосереднього злиття зі світом. В той час як існування тварини характеризується гармонією між нею та природою тварина самою природою наділена здібностями, котрі допомагають їй вижити за певних умов.

Уявлення про розум

Другий підхід ґрунтувався на тому, що людина володіє унікальною властивістю – розумом. Ця ідея концептуально оформлюється ще в грецькій філософії. Свідомість, логіка, інтелект – це дар вищою істотою, яким володіє людина. Жодна тварина не мислить, тому своєрідність людини полягає саме в тому, що, будучи біологічним організмом, вона одночасно володіє незвичною властивістю, котра виводить її за межі тваринного царства. Розум центр розуміння людини. Розум – невизначена якість. Роттердамський – в людини обов’язки царя здійснює розум.

Проте є група мислителів, за якою розум не є джерелом сили і унікальності людини. Наприклад, Августин Блаженний і Фома Аквінський вважали, що розум – одна з найбільш сумнівних і невизначених властивостей людини, доки не буде просвітлений божественним одкровенням. Тобто те, що здавалося вищою привілегією людини, здобуло вид небезпечної спокуси, наслідком якої є звеличення влади розуму як вищої сили людини. Аквінський