Документація з педагогічної практики (вузівської) на базі курсу "Загальна теорія культури"

Також А. Шопенгауер зауважував, що розум – це не особлива, від початку дана людині духовна сила, а жахливий наслідок занепаду в людині базових, природних характеристик. Слідом за ним йдуть неофрейдисти, які трактують розум як активну реакцію на руйнівні імпульси, які йдуть від авторитету розуму і розвитку інтелекту.

Раціональна діяльність людини виявила себе як насилля і злопороджуюче начало, спрямоване на підпорядкування світу. Він не тільки завойовує особистість зсередини, але й підпорядковує людину ззовні, насильно диктує свої істини.

Сучасність. Розум порушує існування людини. Розум як здатність людини відволікатися від реальності.

Людина як політична тварина.

Третій підхід розглядає унікальність людини в її соціальності, дарі спілкування. Людина – істота суспільна, політична. Основною формою спілкування людини – є політичне спілкування.

Але ця ознака мало що говорить про природу людини, адже людина – це стадна, а не самотньо проживаюча тварина. Проте інші філософи вважають, що людина принципово нездатна для суспільного життя, вона надто егоїстична і тому лише суспільний договір забезпечує людині нормальне існування (Т. Гоббс).

Внаслідок спілкування людина може створити свою другу природу

Людина як точка перетину двох світів.

Отже, у філософській антропології охоплені деякі суттєві риси, які говорять про своєрідність людини, – розум, соціальність, спілкування, зверхність над природним царством. Але жоден з даних оглядів не виявляє людської природи, її цілісність. Звідси виникає настанова: можливо, унікальність людини взагалі не пов’язана з самою людською природою, не зводиться до набору якостей, а проявляється у нестандартних формі її буття? Людина все ж таки щось «інше».

І як вважають деякі філософи, дійсно унікальною властивістю людини є її відкритість, незавершеність як творіння. На відміну від решти істот вона здатна долати власну видову обмеженість, бути невідторгненою частиною живого світу і звеличуватися над ним. У цій особливості – дивна і суттєва своєрідність людини. Як ще зауважив в епоху Відродження Піко делла Мірандолла, людина – своєрідний «хамелеон», здатний імітувати всі живі форми як вверху, так і внизу, як ангельські, так і демонічні: «Людина – це не закрита посудина, а відкриті двері». Саме в цьому сенсі людину можна назвати «вінцем творіння» як богоподібну істоту. Людина, говорив М. Бердяєв, «це точка перетину двох світів». Тобто унікальність людини виражена в тому, що вона виступає містком між мікрокосмом і макрокосмом, тільки через людину можна прорватися до таємниць світобудови. Людина – це особливий рід сущого.

З незапам’ятних часів людина була об’єктом філософських міркувань. Людина була і залишається загадкою для самої себе. Людина, узята окремо, а також розглянута у родовій і соціальній сукупності, є проблема.

Тисячі років людина виступає об’єктом наукового і позанаукового знання, літератури, всіх видів мистецтва й людини в цілому, залишаючись у своїй природній і соціальній субстанції і понині свого роду Terra incognita. У людині залишається неймовірно багато схованого, таємничого.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду – вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі передусім як суб’єкта пізнання і творчості.

Отже, якщо людина – це особливий рід сущого, то як сталося це. Це могло трапитися з волі Бога (теологічна версія), в наслідок плавного накопичення певних специфічних людських задатків (еволюційні теорії), або в результаті метаморфози людської поведінки (психоаналіз) чи шляхом космічного переселення (доктрина панспермії).

Проблема походження людини:

У колі питань, які можна назвати вічними, знаходиться проблема походження людини. На даний час існують основні версії походження людини:

занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія) ;

виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версія антропного принципу в будові Всесвіту) ;

виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природно-космічних процесів (концепція тупикової гілки еволюції) ;

виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна концепція) ;

створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими силами (концепція креаціонізму – створення).

А) теологічна версія

Найпершою концепцією слід уважати релігійно-міфологічне вчення про походження людини, яке поділяється на язичницьку й християнську традиції. Перша виникла раніше й збереглась у деяких примітивних народів і досі.

За міфологією, боги створили людину з певних матеріалів. Найчастіше фігурує «глина». Деякі народи Африки виводять себе від комах. Існують міфи й про походження від мавп, а також такі, що стверджують навпаки, що мавпи й інші тварини – це здичавілі люди. В Корані також говориться про «глину» як матеріал для створення Адама.

Проте стародавній світ залишив нам ще одне письмове джерело, принципово відмінне від усіх інших. Це – Біблія, перші глави якої оповідають про створення людини.

Згідно з писанням Бог створив світ за шість днів: спочатку створив небо та землю, відокремив темряву й світло і т. д. Лише на шостий день Бог створив людину із земного матеріалу (пороху). Жінку створив з ребра чоловіка. Людина – недосконалий образ і подоба Бога, бо впала у гріх. Душа – це частина Бога. Лише самовіддана любов і жертовність допоможуть людині здобути