Ігрова діяльність дітей з порушенням слуху

Сюжет гри, як і її задум, часто виникає лише в результаті випадкових асоціацій. Зовсім інший характер мають ігри старших.

У них задум гри, її ідея, сюжет виникають до початку самої дії і безпосередньо виражаються в мові. Розвиток пізнавальної діяльності людини є її перехід від зображення явища до відображення його суті. Це рух «вглиб» явища відбувається шляхом все більш докладного аналізу спостережуваного об'єкта, явища, предмета, виділення його частин, сторін, ознак з подальшим новим синтезом, тобто об'єднанням виділених частин.

Гра старших дітей проходить на більш високому рівні відображення дійсності, ніж у молодших дітей. Вона виявляє змінений хід знань дітей. Якщо у малюків гра являють собою простий короткий ланцюжок: «літак летить», то у старших в основі знань лежить вже складний комплекс, «предметних» і «міжпредметних асоціацій».

Дитячі ігри – явище неоднорідне. Навіть очі не професіонала помітять, наскільки різноманітні ігри за своїм змістом, ступенем самостійності дітей, формами організації ігрового матеріалу. Ми помітили, що у педагогіці неодноразово були спроби вивчити й описати кожнен з видів ігор. З урахуванням їх функцій у розвитку дітей та дати класифікацію ігор. Це необхідно для поглибленого вивчення природи гри, особливостей кожного її виду, а також для того, щоб визначити, яким чином можна впливати на дитячі ігри, підсилюючи їх розвиваючий вплив, педагогічно грамотно використовуючи у виховному процесі [10].

За Д. Б. Эльконіним гра проходить декілька етапів. Спочатку з'являється предметна гра, коли дитина відтворює предметні дії дорослих. Копіюючі предметно-ігрові дії, властиві дітям з 5-6 місяців до 1 року 6 місяців. Потім на перший план виходить гра, сюжетно-рольова, спрямована на відтворення відносин між дорослими людьми. Наприкінці дошкільного віку з'являється гра з правилами – здійснюється вона через перехід, від гри з відкритою роллю і прихованням правил до гри з відкритим правилом і прихованою роллю [13].

Е. В Зворигіна виділяє три способи гри:

1) розгортання та позначення умовних предметних дій у грі;

2) рольова поведінка – позначення та реалізація умовної ігрової позиції;

3) сюжетоскладання – розгортання послідовності цілісних ситуацій, їх позначення і планування. [15, c. 67].

У вітчизняній дошкільній педагогіці поширилася класифікація дитячих ігор, що базується на ступені самостійності і творчості дітей у грі.

Сучасна вітчизняна педагогіка до творчих ігор відносить сюжетно-рольові ігри, будівельні ігри та ігри-драматизації. До групи ігор з правилами відносяться дидактичні та рухливі ігри.

Основне місце займає сюжетно-рольова гра.

Рольова гра – це основна форма гри дітей дошкільного віку, що виникає на межі раннього і дошкільного віку і досягає свого розквіту в середині дошкільного віку. Рольова гра – це діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і в ігровій ситуації відтворюють дії дорослих та їх взаємини. Роль дорослого, яку бере на себе дитина, містить в собі приховані правила, що регулюють виконання дій з предметами, встановлення відносин з іншими дітьми у відповідності з їх ролями. Рольова гра викликає у дитини глибокі емоційні переживання, пов'язані з отриманням ролей, якістю виконання ролі і тими реальними відносинами, в які вступають діти в процесі колективної гри. У рольовій грі відбувається розвиток найважливіших новоутворень дошкільного віку: розвиток уяви, становлення елементів довільної поведінки, розвиток знаково-символічної функції [12].

 

 

Гра – це провідний тип діяльності дитини дошкільного віку. Д. Б. Ельконін підкреслював, що гра відноситься до символіко-моделюючого типу діяльності, в якому операційно-технічна сторона мінімальна, скорочені операції, умовні предмети. Однак гра дає можливість таку орієнтацію в зовнішньому світі, яку ніяка інша діяльність дати не може. Всі типи діяльності дитини дошкільного віку, за винятком самообслуговування, носять моделюючий характер. Сутність всякого моделювання, вважав Д. Б. Ельконін, полягає у відтворенні об'єкта в іншому, не натуральному матеріалі, в результаті чого в об'єкті виділяються такі сторони, які стають предметом спеціального розгляду, спеціального орієнтування. Саме тому Д. Б. Ельконін називав гру «гігантською коморою – справжньої творчої думки майбутнього людини» [12, c. 146].

Гра немислима без мовного спілкування дітей один з одним. Навіть граючи наодинці, багато дітей супроводжують свої дії словами, роздумами, питаннями, характерними для дій які відображають персонажів.

Включення мови змінює сам процес гри. Більшу частину гри у старших дітей займають розмови, обговорення, мова діючих персонажів. Можливість спланувати гру говорить про те, що у старших дітей змінюються стосунки дії і мови у цій діяльності. Вони все частіше у своїх іграх зіставляють, порівнюють предмети, і дії людей між собою, роблять висновки, конкретизують їх перш ніж приступити до дії, це служить способом перевірки, подумки виконаного, завдання. Широко використовуючи образи предметів, дитина включає їх у нові зв'язки, нові їх поєднання.

Так поступово гра переходить в образотворчу та літературну творчість, поступаючись місцем посередкованому пізнання дійсності.

Дитина відображає у своїй грі не тільки