Ігрова діяльність дітей з порушенням слуху

Одним з провідних напрямків корекції дефицитарного розвитку дитини з порушеним слухом є загальна корекція, орієнтована на розвиток особистості дитини з вадами слухового сприйняття в умовах педагогічного процесу.

Відомо, що на характер розвитку дитини з порушеним слухом впливають умови навколишнього середовища і, в першу чергу, педагогічні, які передбачають цілеспрямовану організацію навчання, виховання. Тому основна ідея корекції дефицитарного розвитку – це розвиток особистості дитини з порушеним слухом в умовах спеціально організованого педагогічного процесу. Визначальним фактором, що сприяє здійсненню компенсаторних можливостей дітей з порушеним слухом, є сформована система диференційованого навчання.

Необхідність спеціально організованого виховання та навчання дітей з порушеним слухом доведена багатовіковим практичним досвідом. Система різноманітних видів корекційно-освітніх установ для дітей з порушеним слухом дошкільного та шкільного віку створює оптимальні умови для навчання дітей з різним ступенем порушення слуху і рівнем мовного розвитку. В них створені найбільш сприятливі умови для реалізації потенційних можливостей розвитку дітей з порушеним слухом [5].

Особистість дитини – це стійка цілісна психологічна структура, що формується і виявляється в діяльності, і є динамічною, «відкритою» структурою. Становлення особистості дитини з порушеним слухом проходить довгий шлях: починається в дошкільному віці з того моменту, коли дитина вчиться керувати своєю поведінкою і відбувається найбільш результативно в шкільному віці в зв'язку з зміною соціального становища дитини, впливу навколишнього середовища. У роботах учених ми помітили, що на розвиток особистості дитини з порушенням слуху впливають характер спілкування, своєрідність особистого досвіду дитини і його ставлення до дефекту.

Розглянемо ці чинники. У сурдопедагогіці спілкування розглядається як один «зі засобів олюднення» глухою дитиною, значимим фактором формування особистості. Це пов'язано з тим, що у спілкуванні закладені величезні можливості не тільки мовного, але, насамперед, емоційного та морального розвитку дитини і особистісного розвитку в цілому. Однак для оволодіння спілкуванням необхідна оптимальна організація навчання. Назване можливе при виконанні дітьми різних видів діяльності, ведуча з них – це предметно – практична діяльність.

В умовах опори на даний вид діяльності, спілкування в дитини з порушеним слухом розвивається в процесі колективної практичної діяльності, де його спільна взаємодія з педагогом, членами класного колективу спрямована на виховання, застосування мовних засобів і актуалізацію потреби у використанні мови для повідомлення іншим будь-якої інформації або спонукання до дії. Отже, спілкування, для не чуючої дитини, є важливою умовою пристосування до норм життя в суспільстві, пізнання відносин між людьми, розширення кругозору [27].

Результатом розвитку дитини з порушеним слухом є формування стійких і постійних якостей особистості. Серед їх різноманіття є ті, які можуть виникнути і сформуватися в умовах соціальної ситуації, коли не чуюча дитина починає розуміти своє відміну від нормальних дітей.

Так, наприклад, у повсякденному житті можна почути думку, що у глухих дітей, із-за порушеного слуху, виникає почуття неповноцінності, загострене «почуття малоцінності».

Не вступаючи в гостру полеміку з приводу цієї ідеї, ми з упевненістю стверджуємо, що не чуюючі діти порівняно пізно починають усвідомлювати свій дефект, як перешкоду до їх розвитку. Відомо, що влив наслідків дефекту на розвиток особистості, залежить, головним чином, від середовища, виховання, ставлення до дитини з боку близьких і їх соціальних установок, що відображають особистісні реакції щодо дефекту малюка. Найбільш характерними з них є такі:

• розуміння тяжкості дефекту й орієнтація на формування самостійної, повноцінної особистості, готової до реалізації своїх можливостей до самостійної продуктивної діяльності;
• розуміння незворотнього характеру порушення, формування особистості, яка усвідомлює свою неспроможність, максимально залежну від інших, що вимагає до себе особливого ставлення та уваги з боку близьких та інших [9].

Розвиток компенсаторних сил організму глухого без навчання мови, слів дуже і дуже обмежена. Глухий без мови залишається німим. Здорові сили організму, інтелектуальні, духовні, емоційно-вольові, мотиваційні та практичні сфери, його як потенційної особистості, не отримують належного розвитку. Це і визначає соціальний статус глухого. Залишаючись людиною за своєю природою (біологічно) він залишається в стороні від повноцінного життя в суспільстві людей, знаходиться практично в соціальній ізоляції. Подолати фізичну недугу – глухоту і її наслідок – німоту, можливо лише при навчанні глухого мові, як засобу спілкування, пізнання і мислення. Це найважча і спеціальна задача, яку можна розв'язати лише в умовах спеціального виховання і навчання [14].

Компенсуюча роль мови величезна і всебічна.

Розвиваючи психічну діяльність, як функцію особливої частини матерії, званої мозком людини, мова сприяє подоланню наслідків глухоти, розвитку соціальних і біологічних параметрів особистості глухого, максимально повної інтеграції та адаптації його в середовищі, в якості рівноправного члена суспільства.

Таким чином, при комплексному підході до особистості глухого в спеціально організованому навчально-виховному процесі можливе досягнення вищих форм компенсації, що виражаються у