Ігрова діяльність дітей з порушенням слуху

В іграх відображуються і переживання людей: їх турботи, радощі, тривоги і смуток. Ця справжність почуттів дитини, які вона переживає в грі, доходить часом до повного входження в роль, на всю ситуацію гри. З непідробним обуренням «доктор» обрушує на «доглядальницю» свої докори за те, що та залишила «хворого» без нагляду. Своєю інтонацією, мімікою і виразними рухами дитина відтворює живий образ людини, обуреного недбалістю іншого. Тим самим у грі проявляються і усталюються ставлення дитини до доброго і поганого, формуються його оцінки і судження морального порядку [12].

По мірі розширення сфери спілкування діти відчувають дію різноманітних соціальних факторів, значно активізують їх емоційний світ. Дитина повинна навчитися долати ситуативні емоції, культурно управляти почуттями. Дозволяє цьому навчитися гра, наприклад, вона допомагає впоратися зі страхами.

Поступовий рух, тобто розвиток гри у всіх напрямах, забезпечений постійною суперечністю, яка виникла між вчорашніми, старими уявленнями, поняттями, відчуттями і новими знаннями, новими переживаннями, які стають доступними дитині в мінливих умовах її буття, забезпечуючи розвиток розумових здібностей, інтересів, навичок, почуттів і характеру граючих дітей.

Тим і чудова гра як своєрідна діяльність, що вона сама являє собою клубок протиріч різного порядку, різного рівня. В їх зіткненні лежить джерело розвитку гри як діяльності. У процесі гри ці протиріччя і дозволяються.

 

 

Д. Б. Ельконін виділяє чотири лінії впливу гри на психічний розвиток дитини [12].

1. Розвиток мотиваційно-потребової сфери

Виникає ієрархія мотивів, де соціальні мотиви стають більш значущими для дитини, ніж особистісні (відбувається супідрядність мотивів). Найважливішими для дитини стають мотивами прагнення до соціально значущої та соціально оцінюваної діяльності, а також мотив зайняти нову соціальну позицію.

2. Подолання пізнавального і емоційного егоцентризму

Дитина, приймаючи роль будь-якого персонажа, героя тощо, враховує особливості його поведінки, його позицію. Дитині необхідно погоджувати свої дії з діями персонажа, а також з позицією партнера по грі. Це допомагає орієнтуватися у взаєминах між людьми, сприяє розвитку самосвідомості і самооцінки у дошкільника.

3. Розвиток довільності поведінки

Відтворюючи типові ситуації взаємин людей у соціальному світі, дошкільник підпорядковує свої власні бажання, імпульси і діє відповідно до соціальних зразків. Це допомагає дитині осягати і враховувати норми і правила поведінки, співвідносити з ними свою поведінку, контролювати виконання ігрових ролей іншими учасниками гри. Таким чином, розвивається довільна регуляція поведінки.

4. Розвиток розумових дій

Формується план вистав, розвиваються психічні здібності, у тому числі пам'ять дитини.

Отже, гра є провідною діяльністю, у процесі якої створюються найбільш сприятливі умови для розвитку всіх сторін розвитку дитини.

При правильній організації, ігри можуть стати одним із засобів корекції аномального розвитку глухих дітей, так як в умовах ігор відбувається формування як окремих психічних функцій, включаючи мовну (і їх корекція), так і особистості дитини в цілому. Гра є джерелом різних видів творчої діяльності дітей, дієвим засобом розвитку уяви, сприяє розвитку творчого сприйняття і відображення дітьми дійсності.

На тему гри проведено багато досліджень і написано безліч статей, книг. Інтерес до гри пояснюється, з одного боку, її складністю, а з іншого боку, тією особливою функцією і роллю, яку вона виконує в розвитку дитини.

Навчання дітей ігровій діяльності будується з урахуванням її особливостей, закономірностей її розвитку, спираючись на реальні можливості дітей – їх здатність до наслідування, розвивається спостережливість, інтерес до всього нового, допитливість, активність і т. д.

 

 

 

Особливості поведінки та психології людей з вадами слуху вперше привернули увагу педагогів і лікарів-психіатрів приблизно в середині XIX ст. На початку XX ст. з'являються перші власне психологічні дослідження. До їх числа відноситься опублікована в 1911 р. робота А. Н. Поросятникова, присвячена вивченню особливостей пам'яті глухонімих школярів. У 20-ті р. систематична розробка проблем спеціальної психології (і сурдопсихології, зокрема) проходила під керівництвом К. С. Виготського і під впливом його ідей. Його учні Л. В. Занков та І. М. Соловйов з працівниками проводять дослідження розвитку сприйняття, пам'яті, мислення і мовлення дітей з порушеннями слуху. Результати цих досліджень були узагальнені в першій монографії з сурдопсихології «Нариси психології глухонімої дитини», вийшла у 1940 р. Далі дослідження в області сурдопсихології тривали під керівництвом І. М. Соловйова. На різних етапах становлення сурдопсихології великий внесок у її розвиток внесли такі вчені, як А. П. Розова, Г. Л. Вигодська, Н. Г. Морозова, М. М. Нудельман, В. Г. Петрова, Т. В. Розанова, Л. І. Тигранова, Ж. І. Шиф та інші [19]. В основі сучасного вивчення у вітчизняній педагогіці і психології проблеми порушеного розвитку дитини зі слуховою депривацією складають загальнотеоретичні ідеї Л. С. Виготського. Спираючись на системний підхід до аналізу структури дефекту, слід оцінювати причинну обумовленість зміни розвитку у такої дитини з урахуванням первинного дефекту, який обумовлює цілий ряд порушень, різних за своїм характером, силою та значимістю. Однак загальним для таких дітей є те, що в них виникли, на