Ігрова діяльність дітей з порушенням слуху

У дослідженнях В. В. Лебединського (Порушення психічного розвитку, 1985) виділено ряд психологічних параметрів дизонтогенеза, що розкривають характер психічного розвитку дитини з обмеженими можливостями здоров'я, знання яких допомагає об'єктивно оцінити можливості розвитку та здійснювати корекцію психічного дизонтогенеза з урахуванням його виду. У дітей з порушеним слухом спостерігається один з видів психічного дизонтогенеза – дефіцитарний розвиток, який відрізняється рядом особливостей. Даний вид дизонтогенеза передбачає наявність первинного дефекту аналізатора або соматичної системи, що обумовлює недорозвинення психічних функцій, формування яких знаходиться в безпосередній залежності від первинної симптоматики. Тому, якщо порівнювати тенденції розвитку дитини в нормі і в умовах порушеного розвитку, то слід зазначити: для нормального розвитку дитини характерно, що основу складних механізмів координації нових зв'язків виконує гетерохронія, а для дитини з обмеженими можливостями здоров'я характерна диспропорція в розвитку. Найбільш яскраво відставання в розвитку, на думку сурдопедагогів, проявляється в дитини з порушеним слухом раннього та дошкільного віку [4].

У дослідженнях підкреслюється, що відставання у розвитку дитини проявляється у зміщенні оволодіння провідними видами діяльності відповідно віковим етапам до їхньої якісної своєрідності. Поряд з цим у дитини з вадами слухового сприйняття раннього віку спостерігається відставання від рівня сенсорного розвитку нормально розвинутої дитини того ж віку, у якої практичне орієнтування, на властивості предметів, розвивається наприкінці першого – початку другого року життя. Названі особливості, на думку сурдопедагогів, обумовлені вторинними дефектами: недорозвиненням діяльності, відставанням у розвитку спілкування з дорослими як мовного, так і невербального. Поряд з цим у розвитку дитини можна виділити уповільнення розвитку ряду інших психічних функцій, пов'язаних з первинним порушенням опосередковано.

Відхилення у розвитку окремих психічних функцій впливають на психічний розвиток дитини в цілому. Вирішальне значення для розвитку дітей має первинна потенційна збереження інтелектуальної сфери, інших сенсорних і регуляторних систем. При співвідношенні особливостей розвитку дітей з вадами слухового сприйняття з ходом нормального розвитку, можна говорити про те, що у них спостерігається неадекватне формування психологічного досвіду, викликане сенсорним порушенням, відставання в термінах формування психічних функцій і якісні відхилення в розвитку психічної діяльності в цілому [5].

Таким чином, розуміння особливостей дефіцитарного розвитку дитини з вадами слухового сприйняття сприяє визначенню рівнів порушення розвитку дитини та об'єктивних можливостей корекції порушеного розвитку [5].

Розглянемо класифікацію рівнів порушень слуху [27]. В основу ряду класифікацій порушень слуху покладені різні фактори. Однією з найбільш поширених в дошкільних установах і школах для дітей з вадами слухового сприйняття є класифікація Л. В. Неймана (1977). У ній враховується ступінь ураження слухової функції і можливості формування мовлення при такому стані слуху. В основу визначення ступеня зниження слуху покладені результати дослідження слуху методом тональної аудіометрії і промовою. Стосовно дітей раннього і дошкільного віку найчастіше застосовується ігрова тональна аудіометрія [16]. Застосування цієї методики в роботі з маленькими дітьми (двох-трьох років) вимагає попередньої підготовки у вигляді вироблення в них умовно-рухової реакції на звукові сигнали (Е. І. Леонгард, Р. С. Лях, А. М. Морусева, Н. Д. Шматко та ін).

Розрізняються два види слухової недостатності – туговухість та глухота. Під туговухістю розуміється таке зниження слуху, при якому виникають труднощі в сприйнятті й у самостійному оволодінні мовою. Проте залишається можливість оволодіння за допомогою слуху хоча б обмеженим запасом слів. [10]

В якості основного критерію визначення ступенів туговухості Л. В. Нейман використовує ступінь зниження слуху в області мовного діапазону частот (від 500 до 4000 Гц). В залежності від середньої втрати слуху у вказаному діапазоні виділяються три ступені туговухості:

1-а ступінь – зниження слуху не перевищує 50 дБ;

2-а ступінь – середня втрата слуху від 50 до 70 дБ;

3-я ступінь – втрата слуху перевищує 70 дБ.

У процесі визначення ступеня туговухості виявляються можливості для сприйняття мови на слух. При першому ступені туговухості, коли середня втрата слуху не перевищує 50 дБ, для дитини залишається доступним мовне спілкування: він може розбірливо сприймати мову розмовної гучності на відстані більше 1-2 м. При другому ступені туговухості, тобто зниження слуху від 50 до 70 дБ, мовне спілкування ускладнене, так як розмовна мова сприймається на відстані до 1 м. При третьому ступені туговухості, тобто до втрати слуху понад 70 дБ, спілкування порушується, так як мова розмовної гучності сприймається нерозбірливо навіть у самого вуха.

Труднощі в оволодінні мовленням можуть виникнути у дитини вже при зниженні слуху на 15-20 дБ. Це стан слуху Л. В. Нейман вважає кордоном між нормальним слухом і туговухості. Умовна межа між туговухості і глухотою за класифікацією Л. В. Неймана знаходиться на рівні 85 дБ.

Під глухотою розуміється така ступінь зниження слуху, при якій самостійне оволодіння мовленням (спонтанне формування мови) виявляється неможливим. Л. В. Нейман зазначає, що можливості, які мають глухі діти для розрізнення звуків навколишнього світу, залежать в основному від діапазону сприйманих частот. В залежності від обсягу сприйманих частот станом слуху виділяють чотири групи глухих [20]:

1-а група – діти, які сприймають звуки самої низької частоти, тобто 125-250 Гц;

2-а група – діти, які сприймають звуки до 500 Гц;

3-я