Комунікаційні технології

Іміджева модель містить у собі п’ять кроків (етапів):

1.  Соціологічний етап:

у результаті якого визначаються:

• провідні теми   (по  трьох-чотирьох для кожної фази кампанії);

• характеристики лідера, найбільш істотні в даних умовах і

тепер;

• цільові аудиторії (підтримуючі лідера; його  супротивники;

коливні).

2.  Іміджевий етап:

формування повідомлень:

• про  особистість лідера;

• про  його  успіхи;

• про  бачення ним  майбутнього;

• про  негативні властивості супротивників;

• про  невиконання супротивником обіцянок.

Для   посилення впливу на  аудиторію при  формуванні таких повідомлень важливо перекладати вербальну інформацію у візуальну й подієву.

3.  Етап  тестування  -

перевірка ступеня комунікативності сформованих повідомлень.

4.  Етап  «атаки»  -

відповіді на обвинувачення супротивників і прогноз цих обвинувачень у майбутньому.

5.  Етап  моніторингу  -

 

об’єктивний облік ефекту переданих у рамках кампанії повідомлень.

Імідж і його  формування — важливі моменти життєдіяльності  людини, організації, суспільства. Процес створення іміджу  — складний, багатоаспектний і багаторівневий. Успіх  отут практично неможливий без використання теорії комунікацій і застосування PR-технологій.

Модель пропагандистської комунікації

Маючи грецький і латинський корінь, термін «пропаганда» довгі   роки використовувався для опису   діяльності різних  релігійних  організацій,  передвиборних кампаній політичних партій, а  також  урядових програм —  всі  вони утягнені у війну за  розум людей, зовнішню підтримку й допомогу. Тут  поети, письменники, композитори, художники й артисти з’єднують свої зусилля із зусиллями державних діячів,  політиків,  посадових осіб,  священиків, революціонерів  і агітаторів. Пропагандисти проводили активну роботу  по  обидви сторони лінії  фронту у  всіх  війнах, які колиабо вело  людство.

О’Доннел і Джовет виділяють два  аспекти пропаганди.

По-перше, автори описують модель цільової пропаганди, побудованої на основі  простої класичної ситуації.

Повідомлення У про X. Або повідомлення для  В через  І про X.  Якщо при  здійсненні комунікації А використовує «інформацію» (ідеї, пояснення, інструкції), тоді  метою  стає  забезпечення взаєморозуміння між А і В.  Якщо А в процесі комунікації  використовує «переконання» (очікування відповідної реакції,  повторення або  переконання  випадковим образом), тоді  метою  стає  взаємозалежність між А  і  В.  Якщо при  використанні «інформації» і «переконання» потік інформації контролюється, відбувається керування суспільною думкою й маніпуляція суспільним поводженням, тоді  це можна назвати пропагандою, метою  якої стає  реклама цілей А, які зовсім необов’язково потрібні В.

По-друге, автори  виділяють  три   категорії  пропаганди:

«біла», «сіра» і  «чорна». «Білою» називається пропаганда, у якій чітко зазначені джерела інформації й надаються точні відомості. «Сірою» називається  пропаганда, джерело якої  не завжди може бути  точно  визначене і не  завжди можна ручатися за точність надаваної інформації. «Чорна» пропаганда —

 

це  вид  пропаганди, у якій використовуються помилкові джерела  й  передаються сфабриковані або  неправдиві відомості; це  «більша неправда», що  застосовує всі  види  обману. Зараз для  позначення цього  виду  пропаганди використовують термін  «дезінформація».

Гарольд Ласуелл, професор Гарвардського університету, вважає, що пропаганда складається з однобічних тверджень, видаваних масовій аудиторії. Але  потрібно відрізняти пропаганду від  її комунікативних засобів (інструктування, інформування й дослідження). Адже пропаганда пропонує сумнівні твердження й включає інтерпретацію й відбір  надаваної інформації з метою  вплинути на  установки аудиторії. Існують різні технічні способи  поширення, зміни й утаювання інформації. Для цього  також використовуються або блокуються канали передачі інформації, здійснюється вибір  або відхилення посередників і інших осіб,  що  беруть  участь у процесі передачі інформації.

Як  бачимо, природа Паблік рилейшенз, його  мета, завдання  й методи, докорінно відрізняються від  призначення й інструментарію пропаганди.

 

Література:

1.  Горщиків М.  К. Суспільна думка: Історія й  сучасність / М. К.  Горщиків. — М.:  Политиздат, 1988.

2.  Грушин Б. А.  Думки про  світ  і  мир  думок: Проблеми дослідження суспільної думки / Б. А.  Грушин. — М.:  Политиздат, 1967.

3. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації  і   міжнародних   відносин.  —   К.,    1999.

4.  Коробейников В. С. Піраміда думок: Суспільна думка: природа  й функції / В.  С. Коробейников. — М.:  Молода гвардія, 1981.

5.  Косарчук В.  П.  Журналістський маркетинг / В.  П.  Косарчук. — К.,  1999.

6.  Матвієнко В.  Я.  Соціальні технології / В.  Я.  Матвієнко. – К.,  2001.

7.  Моль  А.  Социодинамика культури / А.  Моль. — М.,  1973.

8.  Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Г. Г. Почепцов. — К.,

1999.

9.  Сімченко Л.  Першоджерела комунікативної філософії / Л.

Сімченко. — К.,  1996.

 

 

 

 

 

Лекція 3

 

КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРОПАГАНДИ

 

1.  Пропагандистські комунікації: поняття, структура, функції

2.  Моделі  сучасної пропаганди

3.  Пропагандистський аналіз

4.  Технології і методи пропаганди

5.  Пропагандистські кампанії. Промивання мозку

 

1.  Пропагандистські комунікації: поняття,  структура,  функції

Пропагамнда (лат.propaganda — те,  що  підлягає поширенню) — поширення інформації: фактів, аргументів, чуток і інших відомостей, у тому  числі свідомо  помилкових, для  надання  впливу на суспільну думку або іншу цільову аудиторію.

Термін «пропаганда» походить