Комунікаційні технології

Таким чином, із традиційної одноступінчастої моделі комунікації  (ЗМІ  —  одержувачі повідомлення) виникла двоступінчаста (ЗМІ  —  лідери думок —  одержувачі повідомлення). На першому етапі основний момент двоступінчастої моделі комунікації — передача інформації, на  другому — передача впливу.

 

До багатовекторних моделей, зокрема, відноситься соціологічна модель Джона і Матильди Рілеїв.

Суть моделі полягає в тому, що учасники комунікації залучені  до численних соціальних і психологічних стосунків, які хоч  і не пов’язані безпосередньо з масовою комунікацією, але мають на неї  серйозний, а іноді  вирішальний вплив.

Серед  таких  психологічних стосунків найважливішими  є належність окремої людини до  первинних і вторинних груп, які впливають на почуття, думки і поведінку комунікаторів.

Первинна група — це  група людей, які поєднані близькими  стосунками, н-д:  сім’я.

Вторинна (референтна група) — це умовна група, орієнтуючись  на яку, людина формує свої  цінності, світогляд, поведінку,  н-д:  школа, політичні організації, спілки тощо.

В свою чергу  ці групи є частиною більш широкого соціального  оточення.

Схематично модель можна зобразити так:

 

В цій  моделі представлене багатовекторне спілкування між різними групами.

 

Важливу роль  у комунікативних процесах грають семіотичні моделі.

Основна  одиниця, якою оперує семіотика, — знак, символ. Приміром, поняття «знакової фігури» повною  мірою  відноситься до семіотики. «Знакові фігури» впливають на  комунікативні процеси. Як дим  від  багаття є  знаком багаття, так і імідж людини, організації, країни —  все  це  семіотичні поняття.

 

Семіотика допомагає паблік рилейшенз відповісти на питання:

• Як  символізувати лідера, організацію, країну?
• Які  характеристики мають ті або інші символічні значення для  нашого сприйняття?
• Що  ховається за  тим  або іншим символом?

У попередній лекції ми  розглянули деякі приклади використання семіотики в різних видах комунікації. Тепер  зупинимося на найбільш відомих семіотичних моделях — Р. Якобсона, У. Еко, Ю. Лотмана, Р.Барта.

 

Роман Якобсон відомий лінгвіст  і  семіотик. У  післяреволюційні роки він  переїхав у Прагу, а потім у США,  де працював  професором Массачусетського технологічного  інституту. У своїй  роботі  «Лінгвістика й поетика» він  представив мовну комунікацію у  вигляді наступних шести факторів, кожному з яких відповідає особлива функція мови.

 

Емотивна (експресивна) функція

Пов’язана з адресантом і має  на меті  вираження його  ставлення до  того,  що  він  говорить. У мові, як правило, те  саме зміст навіть інтонаційно ми  можемо оформити так, щоб  було зрозуміло наше схвалення,  осуд  і  т. п. Р. Якобсон наводить приклад, що  актор Московського художнього театру як  експеримент вимовляв  фразу «Сьогодні ввечері» за  допомогою сорока різних інтонацій. І  що  найважливіше —  ці  інтонації однозначно зчитувалися аудиторією.

Конативна функція

Відбиває орієнтацію на адресата. Сюди підпадають серед іншого такі форми мовлення як кличний відмінок і наказовий спосіб. Вона  виражає  безпосередній вплив на  співрозмовника.

Фатинеська функція

Зорієнтована на контакт, для неї важлива не передача інформації, а підтримка контакту. Це розмови про погоду, розмови під час святкування дня народження, де найважливішим стає  не новизна інформації, а процес підтримки контакту. Ми часто  перевіряємо контакт словами «Ти  слухаєш?»

Метамовна функція

Пов’язана з кодом: не  знаючи слова, ми  можемо запитати про  його  значення й одержати відповідь. Відповідь може бути дана  описово,  за  допомогою інших слів, а  може й  просто  за допомогою показу предмета.

Поетична функція

Спрямована на  повідомлення. Це  центральна функція для словесного мистецтва,  для  якого характерна  більша увага до форми, ніж до змісту повідомлення. Наше побутове мовлення більш зорієнтоване на зміст.

Референтивна (денотативна, когнітивна) функція

Зорієнтована на контекст і являє собою відсилання на об’єкт, про  який йде  мова  в повідомленні.

Роман Якобсон запропонував також свій  аналіз знаків, уважаючи, що  «для зорових знаків важливіше просторовий вимір, а для  слухових — часовий.

Р. Якобсон істотно доповнив і розвинув розподіл знаків на типи, запропоновані Ч. Пірсом. Якщо знаки в Пірса — ікони, індекси й символи стоять окремо один  від  одного, то Якобсон уважав, що  всі  знаки мають загальні риси, різниця  тільки в перевазі однієї характеристики над  іншою.

Роботи Р. Якобсона склали окрему епоху  в  розвитку вивчення комунікації. Найбільше поширення одержала його  схема  мовної комунікації, з якої ми  почали наш  розгляд.

Модель Умберто  Еко

Основу  моделі склали кілька  розроблених автором фундаментальних положень:

а)  заперечення базової сутності лінгвістики в семіотичному аналізі;

б) утвердження як основних об’єктів семіотичного аналізу

(так  званих «крапок неправди»): на  думку Умберто Еко, література й мистецтво фіксують те,  чого  не  було,  замість того щоб  оповідати про  те,  що  було  насправді;

в) пріоритетне значення в семіотиці має  візуальна комунікація.

Під  лексикодами, або вторинними кодами, У.  Еко  розуміє різного роду  значення, які відомі не  всім, а  тільки частині аудиторії.

Розробка У. Еко надалі  послужила  базовою основою   для створення конкретних моделей візуальної