Комунікаційні технології

Сама  ідея «хеппі-енда», зазначає Г. Почепцов, знов-таки міфологічна, оскільки задає чітку інтерпретацію світу: щоб у ньому  не  відбувалося, світ  однаково винагороджує гідного. Це в достатньому ступені християнське вчення, і тому воно настільки поширене. Крім  того,  напруга, що  створюється фільмом,  з погляду психології обов’язково повинна бути  знята.

Та  простота американського кіно,  що  найчастіше дратує європейського глядача,  одночасно говорить про  вихід на  рівень, більш відповідний масовій аудиторії. Саме звідси касовий  успіх цих  фільмів. Кіно  в цьому плані виступає як серйозний індикатор інтересів масової свідомості. Дитячість американського  дорослого кіно  (типу «Супермена») говорить

 

лише про дитячість масової аудиторії у своїй  сумарній якості. Якби комерційний успіх лежав в іншій площині, кіно  б швидко перешикувалося, оскільки воно  не  диктує свої  інтереси, а відбиває інтереси свого  глядача.

Загальною міфологією починає «обростати» будь-яка соціальна група в результаті численних комунікативних контактів. У тому  числі й штучно створені ідентичності. Наприклад, «нова спільність — радянський народ» володіла не тільки офіційною радянською міфологією, але  й неофіційною, що  виражається, наприклад, фільмом «Іронія долі», у якому геть-чисто були  відсутні ідеологічні відсилання, що  повністю суперечило офіційному напрямку,  підтримуваному державним  апаратом. Набір фільмів,  трансльованих телебаченням у новорічні свята, чітко відбиває існування цієї  культури як загальної й для  Росії, і для  України.

Є певна жанрова міфологія, прикладом якої може служити детектив. Він проходить під  знаком міфологічного протистояння лиходія й  героя, останній часто  реалізується у  вигляді детектива, поліцейського. Лиходій у рамках запропонованої граматики повинен виграти всі битви, крім останньої. При цьому герой  повинен перемогти в одноособовому двобої, не вдаючись до допомоги своїх  колег.

Можна також виділити наступні відхилення детективу від норми.

По-перше, включеність у дію, коли глядач/читач практично не має  можливості відірватися до останньої секунди/останньої сторінки. Можна сказати, що  в цьому випадку вербальний і, відповідно, дискретний текст перетворюється в континуум, характерний для  візуального тексту. У.  Еко  пише про  візуальну комунікацію:  «У  континуумі іконічного знака ми  не в змозі вичленувати дискретні змістороздільники, навічно розклавши їх  по поличках».

По-друге, пріоритет віддається різним типам знаків. Якщо для  норми характерними є  знаки-символи, то  для  детективу важливими виявляються знаки-індекси, по яких відновлюється  злочин.

По-третє, детектив більш емоційно навантажений.  Подібного роду  текст відбивається в його  сюжетній бідності. Власне кажучи, ми  маємо те ж  співвідношення в таких емоційно навантажених текстах, як естрадна пісня, для  якої також характерна бідність сюжету. Імовірно, це  загальна характеристика масової культури. Г.  Почепцов подає  це  сумарно в наступній таблиці:

 

Включення в сферу  подібної граматики досить чітко задає можливі шляхи розвитку ситуації в  детективі, що  відрізняє його  від  інших подібних жанрових міфологем.

Міфологеми цікаві для  комунікатора тим, що приймаються всіма як даність, без перевірки на істинність. Приєднання до міфів дозволяє різко підсилити ефективність повідомлень. Почепцов ілюструє це інструктивним листом «Про  порядок висвітлення в ЗМІ подій  навколо чеченського конфлікту і його інформаційне забезпечення», що опирається на старі  й діючі  міфологеми:

«Показувати, що в російської державності в особі нелояльних чеченців є непоправний ворог,  виплеканий і підтриманий з-за  кордону й фашистськими елементами із країн СНД».

«Обирати зневажливу  форму  викладу при  описі   керівників  супротивника, виявляючи всю їхню примітивність, озлобленість, жорстокість і звірину сутність».

«Створювати інформаційні масиви, що  відзначають міць і дух  російської армії,  силу російської зброї.  Розкривати меркантильний  інтерес чеченських бойовиків-бандитів і  властивий їм страх».

Тут  присутні явні відсилання на вже  багаторазово перевірені міфологеми, які варто  пожвавити й застосувати до нового  об’єкта.

 

Г. Почепцов виділяє комунікативну організацію як таку, що  спирається на  усталені комунікативні  схеми. Він  пише, що  як закон комунікативних технологій варто   визнати тенденцію опори   при  видачі своїх   повідомлень на  вже   наявні в суспільстві комунікативні потоки. Комунікація лежить у їхній  основі, оскільки шляхом внесення зміни в  комунікацію намагаються досягти змін   у  поведінці за  рахунок зроблених змін  у моделі світу  людини. Ці  переходи можна проілюструвати   в  такий спосіб:   зміни в  комунікації → зміни в  моделі світу  → зміни в поведінці

Обравши опору  на  наявні в  суспільстві типи комунікації,

ми  переходимо до  наступного кроку —  опори   на  найбільш ефективні для  даного  виду  аудиторії типи комунікаторів. Це пов’язане із прийнятою двоступінчастою схемою  комунікації, коли було  виявлено, що  на  аудиторію не  тільки й не  стільки діють  ЗМІ,  як наступне обговорення їхніх новин разом з «лідерами думок». У  цьому ж  змісті використовується термін

«ключові комунікатори».

В комунікації можна запропонувати розділення на «людей престижу» і «ключових комунікаторов». І ті, і інші мають вплив на  публіку, але  «людям престижу» більше властива роль  «воротарів», що  визначають, які новини потраплять до аудиторії. У той  же  час  «ключові комунікатори» самі  впливають  на  населення. Оскільки вони  перебувають із  населенням у постійному контакті, їм  краще відомі його  бажання й інтереси. Є два типи ключових комунікаторів: ті,  що мають