Комунікаційні технології

Останні типажі більше характерні для традиційних видів суспільств. Список «ключових комунікаторів» конкретизується вибором теми, про яку йде мова. Але при цьому для деяких суспільств можна скласти список носіїв подібного комунікативного впливу.

Загальні характеристики ключового комунікатора можуть бути  підсумовані в такий спосіб:

Він  більше відкритий  мас-медіа й  іншим джерелам інформації, він  передає ці  новини далі  групі, попутно інтерпретуючи їх.

• Звичайно з  нього  починаються  процеси технологічних
• нововведень.
• Він  займає більш центральне місце в суспільстві, більш чітко виражаючи цінності своєї  групи. Він  більшою мірою  є частиною групи, ніж люди  престижу.
• В  галузі сільського господарства, суспільних відносин,
• медицини його  статус вище, ніж в інших.
• Він,  як правило, більш освічений.
• Він  більш молодий.

Із цього  набору  ознак видно, що перед  нами більш молодий член  суспільства, проте  більш освічений і займає більш високі позиції. Для пошуку ключових комунікаторів пропонується наступне:

 

• Соціометричний метод:  членів групи опитують, до кого вони  звернуться за  порадою або інформацією.
• Метод ключових  комунікаторів:  експериментатор опитує найбільш інформованих членів групи, кого  вони  вважають ключовими комунікаторами.
• Метод самовизначення:  респондент відповідає на  набір питань, що дозволяють визначити, чи є він  ключовим комунікатором.

Для ключового комунікатора важливим  є  вибір   і  оцінка джерела повідомлення. Існують характеристики джерела повідомлення, що  впливають на його  ефективність:

• Близькість із  одержувачем інформації. Близькість  оцінок важливіше близькості галузі, у  якій досягається вплив. У цілому, чим  ближче джерело й  одержувач один  до одного, тим  скоріше буде досягнута зміна одержувача. До речі, із цієї причини в  теорії переговорів одне  з  перших правил вимагає демонстрації близькості (біографії, інтересів, хоббі  й т.п.) переговірника з опонентом.
• Намір. Якщо намір до  переконання явний, аудиторія буде  ставитися до такого повідомлення з  підозрою. При  проведенні психологічних операцій важливо пам’ятати,  що  споживач інформації завжди буде  прагнути приписати намір до впливу подібних повідомлень. Можливою стратегією в цьому випадку є демонстрація того,  що джерело ставиться із симпатією до одержувача.
• Протиріччя. Воно  повинне бути  таким, щоб  збереглася можливість для  загальних дій.  Тому  джерело повинно перебувати  в рамках припустимого для  одержувача інформації.
• Вірогідність.  Джерело  повинно бути  достовірним для одержувача. Воно  може бути  достовірним для  одержувача в одній  ситуації, але стати недостовірним в іншій. Варто  аналізувати цей  феномен тільки з погляду аудиторії.
• Експертиза. Щоб  бути  ефективним  джерело повинно мати експертні оцінки в обговорюваній галузі.

Ключові комунікатори є ініціаторами поширення ідей. Поширення ідей  може бути  розглянуто з  точки зору  тео-

рії  дифузії Е.  Роджерса. Відповідно до неї  критичною точкою поширення стає  5%  популяції, але  щоб  їх  переконати, варто досягти своїм  повідомленням 50% популяції. При  переході через  20% ідея  живе вже  своїм  життям і  більше не  вимагає інтенсивної комунікативної підтримки.

 

Е. Роджерс запропонував шість етапів, через  які проходить процес адаптації ідеї:

• Увага.
• Інтерес.
• Оцінка.
• Перевірка.
• Адаптація.
• Визнання.

Е. Роджерс також виділив стосовно визнання нової  ідеї  або товару наступні п’ять типів людей:

Інноватори, число  яких становить 2,5  %. Вони  мобільні, мають комунікації за межами локальної культури, спроможні визнавати абстрактні ідеї.

1. Ранні адаптери, що становлять 13,5 %. Це респектабельна  група, інтегрована в  локальну культуру, що  представляє в ній  лідерів думки.
2. Рання меншість, що  становить 34  %. Це  коливні особи. Вони  приймають нові  ідеї  саме  перед  тим, як це  зробить середній житель.
3. Пізніша більшість, що становить 34 %. Це скептики, що приймають рішення після того,  як це зробить середній громадянин. Для  нього  важливим є тиск навколишніх.
4. Пізні адаптери, що  становлять 16  %. Це  традиціоналісти.  Вони  останніми приймають рішення й  дуже   підозрілі  до всього  нового.

Такий розподіл важливий для  просування нових товарів і послуг, оскільки їхнє  введення виявляється можливим тільки за допомогою окремих верств населення, які більше прихильні до всього  нового. Існує  також група людей, принципово далека від  усього  нового.

Г.  Почепцов також приділяє увагу теорії комунікативних систем як підрозділу теорії комунікації. В основі  обох  теорій лежить поняття інформаційної асиметрії, однак його використовують по-різному. Інформаційна асиметрія викликає  до життя комунікацію для  того,  щоб  у результаті її  минула комунікація зрівняла знання джерела й одержувача. У принципі про комунікативну одиницю ми можемо говорити саме  в аспекті, коли рішення одного  індивідуума виконується іншим, тобто коли є перехід між двома  системами. Комунікація — це завжди міжрівнева передача інформації.

 

Комунікативні  системи зацікавлені  в  засобах створення й підтримки інформаційної асиметрії. У тексті це буде:  дозволені й  заборонені варіанти поведінки героїв, типові характеристики героя/антигероя, типовий фінал, типовий кінець (наприклад,  happy end). Текст —  це  штучно підтримувана асиметрія в рамках певного простору. Тому  дослідники тексту надають особливого значення поняттю його  рамок, меж. Споживач інформації зацікавлений в інформаційній  асиметрії — порівн. повернення до того  ж  тексту, перечитування тексту.

Комунікативні  системи можна розділити на  монологічні й діалогічні. У першому випадку вироблення повідомлення відбувається в  одному   місці, для  системи найбільш важлива  «чистота» каналів комунікації, щоб  повідомлення без  перешкод доходило до призначення. Споживач не має  права ухилитися від  виконання, що  є в повідомленні наказу.  Коли повідомлення досягає його,  за  ним  відбувається автоматична реакція.

Варіантом монологічної комунікації може служити пам’ятник на  площі, якому нічого не  можна протиставити у формі