Комунікаційні технології

Символ унікальний: наявність його  в мене  одночасно припускає відсутність його  в тебе.

Саме  з  минулого приходять поцілунок прапора або  зброї. Сьогоднішній світ  замінив всі ці  реальні дії  словесними.

Символи своїми відсиланнями  на  минулий досвід  виступають  у ролі  певного зм’якшення  реальної динаміки світу. Світ втрачає свою  динаміку,  стикаючись із  символами. Символ у цьому плані гальмує занадто швидкий плин часу.

Комунікатори завжди використовують символи на свою користь. Символи звичайно матеріалізовані, що в чисто  вербальному  світі, у якому ми  живемо, несе  подвійне навантаження. Тому  президенти виступають на тлі  своїх  прапорів.

Г.  Почепцов наводить цікавий приклад. Він  пише про  те, що  кожна країна має  свій  варіант символізації, що  дозволяє їй позиціонувати себе серед  чужих. Порівняємо статую Свободи  як символ американського типу  й  Батьківщину-Матір як символ радянського типу. У граматиці американського світу

«Свобода» виступає як розкутий тип  поведінки. У граматиці радянського світу  навпаки значення таке: громадяни повинні виступати на захист Батьківщини-Матері. Два світи  у своїх символах виявляються  по-різному зорієнтованими: держава, підпорядкована людині, і людина, підпорядкована державі. Те,  що  Батьківщина-Мати зображується з мечем, демонструє злиття декількох символічних структур в одній. Це  захисні й материнські функції, які, як правило, зовсім протилежні.

Символ є  колективним, слово  одночасно колективне й індивідуальне. Тому  символ має  більш високий статус, ніж слово. У рамках нашої цивілізації символи часто  матеріалізуються у вигляді пам’ятників. Але  «Робітник і колгоспниця»   символізує  не  реальність,  а  відбиває іншу  символізацію,  ідеологічну —  будову   класів у  колишньому СРСР. Тому  якщо символ і відбиває реальність, то тільки побічно.

 

Він  виражає іншу, символічну систему, ніж підвищує роль символізації.

Символи рідко вступають у протиріччя один  з одним  (типу

«зірка» — «свастика», «хрест» — «півмісяць»). Вони  живуть кожний у своїй  ніші. Подібні ж зіткнення свідомо  створюються людьми, штучно фіксуючи сферу  застосування символів. Символи не складаються в загальну граматику, її під них  підганяють люди.

Символ ідеальний для будь-якого комунікатора,  тому  всі технологічні системи комунікативного впливу обов’язково опираються на символи.

 

Комунікатор працює із  символами. Найбільш ефективним середовищем для  реалізації символів є візуальне середовище. Символ виступає в ролі певного «якоря» для ситуації, що повинна бути відновлена з його допомогою. Досить часто шлях породження символу в наш час іде від його певних системних властивостей, тобто тих  характеристик, які жадає від нього  система.

Г.  Почепцов наводить такий приклад: улюбленою квіткою фюрера був  вибраний едельвейс. У  дійсності Гітлер узагалі не любив  квіти. Едельвейс був квіткою далеких гірських вершин, а Гітлер, з погляду німців, що його слухали, мав  особливий  акцент такого ж  роду.

Використання символів пов’язано з великими соціальними й ідеологічними рухами. Навіть поширення християнства дехто вважає досягнутим великою мірою  за допомогою візуальної символіки. Засновані на  яскравих  історіях Старого й  Нового Заповітів, візуальні символи, які були  легко пізнаваними й гарними у  своїй  простоті (хрест є  найбільш явним прикладом),  допомагали поєднувати людей з різних галузей і різних соціальних верств у єдину віру.

Візуальна  символіка  виступає в  ролі   об’єднувача  ще  й тому, що для  неї не важливі розходження в мові, які важливі для  текстового повідомлення. Для  візуального символу більш важлива різність культур.

Ми  рухаємося в  процесі кодування  повідомлень, зазначає  Г.  Почепцов, і це  відбувається в рамках візуального простору  (через сторіччя, постійно вдосконалюючи візуальний спосіб  кодування). Плакати , наприклад, були  найбільшим внеском Радянського Союзу  в історію образотворчого мистецтва, оскільки більшовики обрали найбільш ефективний спосіб в  умовах неграмотності населення того  часу. Тобто  візуальний  метод  постійно перебуває в числі лідерів, якщо не вважати  нетривалого верховенства радіо. Г.  Почепцов зображує це в такий спосіб:  ікони → плакати → радіо  → телебачення.

Візуальні символи порівняно з  вербальними  мають більшу  тривалість і  універсальність. Для комунікатора це  дуже важливі параметри. У.  Еко  відзначає невимірні відстані, що відокремлюють диктаторів (Гітлер на  стадіоні в Нюрнберзі й Муссоліні на балконі Палаццо Венеція) або деспотів, що сиділи  на своїх  високих тронах.

Візуальна символіка забезпечує також  багатоканальність впливу, до якої прагне комунікатор. Повідомлення, надіслані по декількох каналах, повинні корелювати один  з одним. Королівська промова повинна збігатися з пишністю королівського  одіяння.  Одяг блазня,  витканий з  різнобарвних шматків, відбиває його  тип  повідомлень. Клоун з величезним червоним носом, рудим волоссям й штиблетами неуявних розмірів не може виступити як об’єкт  для  шанування.

Пишно декорований Брежнєв  відбиває змішання  жанрів:

не можна боятися вождя, над  яким сміються.

На жаль, пише Г. Почепцов, найбільш ідеально демонструють  якості вождя диктатори — Ленін і Сталін. Натовп стосовно них  не  відчуває подвійних почуттів, а тільки почуття милування. Натовп викликає до життя типажі з гіперболізацією однієї риси, саме  вони  мають гіпнотичний вплив на масову свідомість. Натовп при  цьому перебуває в стані, схожому на гіпнотичний транс. Назвемо це  трансом натовпу,  коли відбувається стирання індивідуальних рис, а домінуючим стає варіант