Комунікаційні технології

Пропаганда — це діяльність, спрямована на популяризацію і поширення ідей  у суспільній свідомості. Пропагувати — означає усно,  через  радіо, телебачення, друковані засоби  масової інформації чи  за  допомогою інших  засобів поширювати  їхні ідеї, теоретичні знання,  погляди, переконання тощо. Пропаганда зводиться до більш-менш систематичних спроб  маніпуляції думками й  переконаннями  людей за  допомогою різних символів: слів, гасел, монументів, музики й т.д. Від інших способів  поширення знань і ідей  пропаганда відрізняється націленістю на  маніпуляцію  свідомістю й  поведінкою людей. Пропаганда завжди має  мету  або набір  цілей. Для  досягнення цих  цілей пропаганда відбирає факти й представляє їх  таким чином, щоб  вплив на  свідомість був  найбільшим. Для  досяг-

 

нення своїх  цілей пропаганда може відкидати деякі важливі факти або  спотворювати їх, а  також намагатися відволікти увагу аудиторії від інших джерел інформації. Навмисне перекручування й  фільтрація інформації відрізняє пропаганду від  освіти.

Пропаганда — це  мистецтво схиляти інших до поведінки, яку б до  цього  вони  собі  не  дозволили, за  допомогою різних інструментів агітації.

 

2.  Моделі  сучасної пропаганди

Найбільше теорію  пропаганди розробили нацисти. В основі фашистської пропаганди була  «теорія великої брехні». Це був такий метод, коли брехня призначалася для  вузького кола у формі довірливих повідомлень ( в основному це  розраховувалося  на  шпигунів), а  потім і  для  власного народу. Але  в  основному це були  методи терору і промивання мозку. Геббельс вимагав дотримання наступних правил:

1.  Ніколи не  використовувати для засилання брехливих повідомлень офіційний апарат.

2.  Джерело брехні повинно маскуватися.

3.  Радіо і преса  не повинні себе дискредитувати такою брехнею.

4.  Для  брехні краще підходять канали, що ідуть  до ворога.

 

Професор Берлінського  університету Ернст Дофіфат вивів основні закони пропаганди:

1.  Закон розумового спрощення.

2.  Закон настирливого повтору.

3.  Закон обмеження і фільтрації матеріалу.

4.  Закон емоційного нагнітання.

 

Політика ЗМІ базувалася на тих  же принципах пропаганди.

1.  Радіомовлення спрямовувалося на хвилю ворога.

2.  Розповсюджувалися фальшиві листівки у таборі  ворога.

3.  Практикувалися довірливі усні  форми повідомлення.

4.  Розповсюджувалися міфи, легенди, пророкування.

5. Створювався ореол  містичної потойбічності, непогрішимості  навколо ЗМІ.

6.  Масовій аудиторії підсовувалися найгрубіші подієві аналоги, одягнуті у форму історичних посилань.

 

Г.  Почепцов вважає, що  в сучасному світі  пропаганда давно вже  перестала бути  чисто  ідеологічним заняттям, вона  базується на жорстких наукових підставах. Саме  остання війна, що  отримала назву «холодної”, була  насправді війною семантичною, війною семіотичною.

Так, американці вважають, що  їм  краще  обробити одного журналіста,  ніж десять домогосподарок або п’ять лікарів. Тут людина розглядається як канал, а не як адресат інформації.

Г. Почепцов пропонує такі моделі пропагандистської комунікації:

Модель   викривленого джерела,  де  пропагандист (П)  створює викривлене джерело (П1),  з якого виходить повідомлення (Сооб).  Одержувач (Пол.) розглядає цю  інформацію як таку, що надійшла з доступного йому  джерела П1,  оскільки йому  не відомий оригінал (П).

 

 

 

Модель  легітимізації джерела. В цьому випадку пропагандист  (П)  таємно вміщує оригінальне  повідомлення (Сооб  1) в легітимному джерелі (П2).  Це  повідомлення в іншому вигляді (Сооб 2) передається пропагандистом одержувачеві інформації під  виглядом іншого повідомлення (Сооб 3) як таке, що вийшло з іншого джерела (П 2).

 

 

 

 

Слід  додати до  цього  списку пропагандистських моделей і використання чуток.

 

Модель   слухового джерела: інформація  використовується за  відсутності вказівки на джерело.

–   демократична  політична  пропаганда  є  багатовекторною і поліцентричною, оскільки суб’єктів влади залишається багато. Серед  них  –політичні партії, громадсько-політичні рухи та організації, політична еліта, держава, засоби  масової інформації тощо;

–   у  демократичній політичній пропаганді можна виділити таку типологізацію:

а)  за  морально-етичними критеріями:  «чорну», «сіру»,

«білу»;

«біла» пропаганда (відоме джерело, правдиве повідомлення );

«сіра» пропаганда (джерело невідоме, істинність не встановлена);

«чорна» пропаганда (фальсифікація джерела і повідомлення);

б) за  суб’єктом впливу: державну, партійну, громадську;

в) за  об’єктом впливу: зовнішню, внутрішню;

г) в залежності від  типології демократична пропаганда використовує широкі засоби  впливу: агітацію, маніпулювання, переконання, міфотворчість, стереотипи тощо;

–   сучасні новітні технології призводять до того,  що  політична пропаганда отримує все більші ресурси і можливості.

1.  Політична пропаганда як засіб  становлення і трансформації існує  у всіх  політичних режимах незалежно від їх типів та етапів розвитку. Виходячи із сутності та типології політичних  режимів, визначено специфіку тоталітарної і демократичної  політичної пропаганди.

Тоталітарна пропаганда має  такі характерні риси:

–   залежність від  єдиного суб’єкта влади;

–   максимальна централізація;

–   сувора регламентація напрямків та засобів;

–   заборона всіх  альтернативних джерел інформації;

–   глушення зарубіжних радіостанцій тощо.

Демократична політична пропаганда характерна такими основними рисами:

–   багатовекторністю;

–   поліцентричністю;

–   наявністю багатьох джерел впливу;