Психоаналітичний, гуманістичний та соціально-когнітивний напрямок

Проте деякі люди можуть не погодитися з ідеєю самозадовільного упередження. Вони мають на увазі тих, які, схоже, дійсно нехтують собою, почувають марними й нелюбимими. Якщо самозадовільне упередження превалює, то чому так багато людей ставиться до себе зі зневагою? Щонайменше, це відбувається за двох причин. Іноді спрямовані на самих себе недооцінки людей носять приховано стратегічний характер: вони мають на увазі схвальне "погладжування". "Ніхто мене не любить" може мати на увазі, принаймні, "Але я ж ще не з усіма зустрівся!" В інших випадках, наприклад, перед грою або іспитом, самозвинувачені коментарі підготовляють нас до можливої невдачі. Тренер, що констатує перевагау майбутнього суперника, робить програш з'ясовним, а перемогу значимою.

"Тільки своє дурне поводження ми виправдуємо  тим, що були голодні, утомилися або розхвилювалися. Гарне поводження ми завжди пояснюємо своїми особистими якостями".  К.С.Льюис (1898-1963).

індивідуалізм

перевага особистих цілей цілям групи. Визначення власної ідентичності в термінах особистісних особливостей, а не приналежності до групи.

колективізм

перевага групових цілей (звичайно родичів або трудового колективу) особистим. Визначення власної ідентичності в термінах приналежності до групи.

Проте" правда залишається правдою: всі ми іноді, а деякі й постійно, почуваємо себе неповноцінними - особливо в порівнянні з тими людьми, які перебувають на сходинку або на дві вище нас у соціальному статусі, зовнішності, доході або моторності. Чим сильніше й частіше ми переживаємо подібні почуття, тим нещасливішими й навіть пригніченішими здаємося собі. Але в більшості людей - (98 відсотків), які не перебувають у постійному стані депресії, мислення має, природно позитивну спрямованість.

Хто ж може в такому випадку підтвердити, що гуманістичні психологи праві, думаючи, що для індивідуума самостверджуюче мислення в цілому є адаптивною властивістю. Якоюсь мірою навіть наші позитивні ілюзії мають доброчинне значення. Вони підтримують у нас упевненість, захищають від тривоги" і депресії й затверджують у нас почуття благополуччя. За спостереженнями англійського есеїста Вільяма Хазліта, "життя - це мистецтво самообману".

Визнаючи наявність і недоліків самовпевненості, і позитивних сторін почуття самоповаги, психологи Рой Баумайстер (Roy Baumeister, 1989), Джонатан Браун (Jonathan Brown, 1991) і Шеллі Тейлор. (Shelley Taylor, 1989) рахують, що людина найкраще почувають себе зі скромними самостверджуючими ілюзіями. Ми, за словами Брауна, як японські і європейські поїзди на магнітних подушках, функціонуємо оптимальним чином, коли рухаємося в безпосередній близькості над рейками - не дуже високо, щоб не зісковзнути й не розбитися, але й не стикаючись із ними, щоб не зупинитися.

Культура й індивідуальне "я"

Якби хтось позбавив вас соціальних зв'язків, зробивши самотнім вигнанцем на чужині, яка частина вашої особистості залишилася б недоторканої? Можлива відповідь залежить значною мірою від того, що культивує ваша культура: незалежне "я", що позначає индивідуалізм. або взаємозалежне "я", що позначає колективізм.

В індивідуалістів значна частина їхньої особистості залишилася б недоторканою: безпосередній стрижень їхнього буття, відчуття свого "я", усвідомлення особистих переконань і цінностей. Хоча ступінь індивідуалізму різна в різних людей, кросскультурні психологи переважно вивчають те, як вона варіюється в залежності від культури, наприклад, крайнього колективізму сільської Азії й крайнього індивідуалізму Сполучених Штатів (Hof-stede, 1980; Triandis, 1994). Індивідуалісти й відповідні культури віддають пріоритет особистим цілям і визначають себе переважно в категоріях особистих якостей. Вони прагнуть до особистого контролю й індивідуальних досягнень.

Для колективістів можливість загубитися в чужому середовищі може означати значно більшу втрату особистості. Відрізані від родини, груп і вірних друзів, колективісти втратили б зв'язки, які визначають їх як особистість. У колективістській культурі соціальна мережа служить опорою для людини. У ній важливо не "я", а "ми". Колективісти віддають пріоритет цілям своїх груп - звичайно родині, клану або трудовому колективу - і відповідним чином визначають свою особистість. За допомогою своїх групових ототожнень колективісти здобувають почуття приналежності, набір цінностей, коло людей, що піклуються про їх, упевненість у безпеці.

"Якщо Ви зрівняєте себе з іншими людьми, Ви можете пережити марнославство й образу, тому що завжди найдуться більше й менш значимі люди, ніж Ви". "Desiderata". Знайдено в старій церкві Св. Павла, Лондон (1692).

Як спортсмени, що одержують більше задоволення від перемоги команди, ніж від власних результатів, колективісти знаходить задоволення в захисті групових інтересів, іноді навіть за рахунок особистих потреб.

У порівнянні з американськими японські, китайські й індійські студенти з меншим ступенем імовірності схильні закінчити пропозицію "Я..." описом особистих рис характеру ("Я щирий", "Я впевнений") і з більшої - заявити про свою соціальну приналежність ("Я студент Кейоского університету", "Я третій син у родині") (Cousins, 1989; Dhawan & others, 1995; Triandis, 1989). Для представників західного світу індивідуальна ідентичність первинна. В азіатів на першому місці перебуває колективна ідентичність.

Контраст між індивідуалістичними й колективістськими культурами проявляється навіть в іменах людей. Індивідуалістські культури віддають переваги особистої ідентичності, ставлячи своє ім'я на перше місце ("Христина Брун"). Колективістські культури звичайно віддають перевагу сімейній ідентичності ("Гуй Гарри"). Відданість родині виявляється також у популярних китайських піснях, у яких значно частіше, ніж у західних, виражаються позитивні почуття до своїх батьків. Для людей, що представляють індивідуалістичні культури, типова китайська пісня може здатися дивної (Rothbaum & Xu, 1995):