Психоаналітичний, гуманістичний та соціально-когнітивний напрямок

У сотнях досліджень проводився порівняльний аналіз людей, які відрізняються сприйняттям контролю. З однієї сторони перебувають ті люди, що володіють як назвав психолог Джуліан Роттер, внутрішнім локусом контролю - сприйняттям, відповідно до якого нашу долю визначають випадкові або зовнішні сили. З іншої, перебувають ті, хто має зовнішній локус контролю й вважає, що більшою мірою вони самі контролюють власні долі. Багато досліджень показали, що "інтернали" домагаються більших успіхів у школі, діють більш незалежно й менше піддані депресії, ніж "екстернали" (Findley & Cooper, 1983; Lefcourt, 1982; Presson & Benassi, 1996). Крім того, вони краще справляються зі спокусами до отримання задоволення й з різними стресами, у тому числі - з подружніми проблемами (Miller & others, 1986).

Зовнішній локус контролю - переконаність, що наше життя визначаємо не ми самі, а вдача, доля або якісь зовнішні сили.

Внутрішній локус контролю - переконаність, що людина владна над власною долею.

Вивчена безпорадність - безпорадність і пасивність, освоєна твариною або людиною у результаті повторюваних негативних впливів при неможливості їхнього запобігання.

Вивчена безпорадність у порівнянні з особистісним контролем

Безпомічні пригноблені люди часто сприймають контроль зовні, що може підсилити почуття покірності. Саме це й виявив Мартін Селігман (Martin Seligman, 1975, 1991) та інші вчені у експериментах із тваринами та людьми. Коли собакам на прив'язі наносили періодичні удари й вони не мали можливості уникнути їх, ними опановувало почуття безпорадності. Пізніше в іншій ситуації, коли з'являлася можливість уникнути покарання, перестрибнувши через загорожу, собаки безпомічно підтискали хвости. Зіштовхуючись із постійними хворобливими подіями, контролювати які немає можливості, люди також починають почувати себе безпомічними, безнадійними й подавленими. Така пасивна покірність називається вивченою безпорадністю (мал. 14.5). І, навпаки, тварини, які можуть уникнути ударів у першій ситуації, здобувають почуття особистісного контролю й легко уникають їх у новій ситуації.

 

 

У концентраційних таборах, у в'язницях, навіть на фабриках, у коледжах і приватних лікарнях люди з обмеженим контролем відчувають аналогічне зниження морального стану й збільшення стресу. Частково переживання шоку в незнайомій культурі - це відчуття обмеженого контролю, коли ми не впевнені, як відреагують люди у новому середовищі (Triandis, 1994). Міри, спрямовані на збільшення контролю, - дозвіл ув'язненим пересувати стільці, вільно користуватися світлом і телевізором у камері, можливість робітникам брати участь у прийнятті рішень, а пацієнтам приватних лікарень мати вибір відносно їх середовища помітним образом сприяють поліпшенню здоров'я й морального стану людей (Miller & Monge, 1986; Ruback & Month 1986; Wener & others, 1987). У  одному відомому дослідженні, проведеному з пацієнтами приватної лікарні, 93 відсотки людей, яким дозволили виявити більший контроль, стали більше енергійними, активними й щасливими (Rodin, 1986). Дослідниця Еллен Лангер (Ellen Langer, 1983) зробила висновок, що "відчуття контролю є основним для людського функціонування". "І для молодих, і для літніх рівною мірою", як вона стверджує, потрібно створювати таке середовище, що сприяла б відчуттю контролю й особистої користі.

Вердикт цих досліджень досить втішливий: люди процвітають в умовах демократії, особистої волі й вибору. Не дивно, що громадяни стабільних демократичних держав вважають себе більше щасливими (Inglehart, 1990). Незадовго до демократичної революції в колишній Східній Німеччині психологи Габріель Оттінген і Мартін Селігман (Gabriele Oettingen, Martin Seligman, 1990) порівняли сигнальні жести представників робітничого класу в барах Східного й Західного Берліна. У порівнянні зі своїми колегами по іншу сторону Стіни, наділені владою західні берлінці частіше сміялися, сиділи швидше, прямо, ніж згорбившись, куточки губ у них були більше підняті вгору. Перефразовуючи римського філософа Сенеку, можна сказати, що щасливі ті, хто вибирає власний шлях.

 

 

ВИВЧЕНА БЕЗПОРАДНІСТЬ. Якщо тварини або люди не в змозі контролювати повторювані негативні впливи, вони часто здобувають вивчену безпорадність.

"Господи, дай нам смиренність прийняти те, що неможливо змінити, дай нам мужність змінити те, що треба, і дай нам мудрість відрізнити одне від другого" ( Рейнгольд Нибур "Смиренна молитва" (1943)

Оптимізм

Мірою того, наскільки безпорадно чи дієво ви себе відчуваєте, є ваше зперебування на шкалі виміру оптимізму-песимізму. Як ви звичайно пояснюєте негативні й позитивні події? Можливо, ви знаєте студентів з негативним атрибуційним стилем, які відносять погану успішність до недоліку здатностей ("Я не здатний зробити це") або до обставин, які перебувають за межею їхнього контролю ("погані" учителі, підручники або екзаменаційні питання). Такі студенти більше схильні одержувати низькі оцінки, ніж їхні колеги з оптимістичним відношенням, що полягає в опорі на власні зусилля, гарне навчання й самодисципліну (Noel & others, 1987; Peterson & Barrett, 1987).

У спеціальному дослідженні оптимізму й поведінки Селігман і Пітер Шульман (Peter Schulman, 1986) порівняли кількість продаж, здійснених новими службовцями страхових компаній по страхуванню життя, які були більш-менш оптимістичні за своєю зовнішністю. Ті з них, хто оптимістично дивився на недоліки - розглядав їх як випадковість або необхідність пошуку нового підходу, а не як ознаки некомпетентності, - продали більше полісів у перший рік роботи й мали вдвічі меншу ймовірність втратити роботу. Відкриття Селігмана торкнулося й