Соціологія та її вивчення у вищій школі

Предметом нашої уваги в даному випадку є незаконне пристосування. Воно пов’язане з використанням загальновизнаних, заборонених, але часто ефективних засобів досягнення щонайменше видимості обумовленого культурою успіху – багатства, влади і тому подібного. Як ми вже бачили, такого роду пристосування зустрічається у випадку, коли особа сприйняла визначені культурою акценти на цілі досягнення успіху, при цьому не засвоїла в повній мірі приписувані мораллю норми, котрі скеровують вибір засобів досягнення цього успіху, У зв’язку з цим постає питання: які фази нашої соціальної культури зумовлюють вибір особою подібного способу пристосування? Ми можемо досліджувати конкретний приклад, плідно проаналізований Ломаному16; в ньому міститься ключ до вирішення цього питання. Ломан показав, що спеціалізована зона пороку17 в північному предмісті Чикаго являє собою, «нормальну» реакцію на ситуацію, за якої засвоєний обумовлений культурою акцент на досягнення грошового успіху, але дуже мала можливість використовувати для досягнення цього успіху загальновизнані й узаконені засоби. Для проживаючих у цій зоні осіб, можливість вибору занять майже повністю обмежена областю фізичної праці. Якщо врахувати презирство, з яким у системі нашої культури відносяться до фізичної праці, і його корелят – престижу інтелігентної праці, стане ясно, що результатом такої ситуації є прагнення до інновації. Обмеження можливостей областю некваліфікованої праці і пов’язаний з цим низький дохід не можуть конкурувати в рамках загальновизнаних стандартів досягнення успіху з високим доходом, пов’язаним з експлуатацією організованого пороку.

У цій ситуації є два важливих моменти.

По-перше, така антисоціальна поведінка у відомому сенсі «викликається до життя» деякими загальновизнаними цінностями культури й класовою структурою, сполученою з різним доступом до законних можливостей, що додає престижу досягненню обумовлених культурою цілей. Відсутність високого ступеня інтеграції між засобами і цілями, як елементами культури» і дана класова структура, взяті разом, сприяють більшій частоті проявів антисоціальної поведінки в таких групах. Не менше значення має і друге положення. Звернення до першої з можливих реакцій, а саме до використання законних зусиль, обмежується тим фактом, що реальне просування у бік досягнення символів успіху по загальновизнаних каналах всупереч обстоюваній нами ідеології відкритих класів18, є відносно рідкісним і скрутним для тих, кому заважає недостатня формальна освіта і мізерні економічні ресурси. Домінуючий вплив існуючих у групі стандартів успіху приводить, внаслідок цього, до поступового витіснення законних, однак часто-густо неефективних спроб його досягнення і до все більшого використання незаконних, але більш-менш ефективних засобів аморального і злочинного характеру. Вимоги культури, які пред’являються до особи в подібному випадку, несумісні між собою. З одного боку, від неї вимагають, щоб вона орієнтувала свою поведінку в напрямку накопичення багатства, з іншого – їй майже не дають можливості зробити це інституційним способом.

Результатом такої структурної непослідовності є формування психопатичної особистості і (або) антисоціальна поведінка, і (або) революційна діяльність. Рівновага між обумовленими культурою засобами і цілями стає досить нестійкою у міру того, як посилюється акцент на досягненні цілей будь-якими засобами, що має значення для престижу. У цьому контексті Каноні втілює тріумф аморального інтелекту над запропонованим нормами моралі «банкрутством», коли канали вертикальної мобільності закриті або звужені19 в суспільстві, яке високо оцінює економічне процвітання і соціальний поступ для всіх своїх членів20.

Це останнє положення має першорядну важливість. З нього випливає, що якщо ми хочемо зрозуміти соціальні причини антисоціальної поведінки, то поряд з особливим акцентом на грошовому успіху, слід враховувати й інші фази соціальної структури. Багато випадків поведінки, що відхиляється від норми, породжуються не просто відсутністю можливостей або перебільшеним підкресленням значення грошового успіху. Порівняльна жорсткість класової структури, феодальний або кастовий порядок можуть обмежувати можливості подібного роду далеко за межами того, що має місце в американському суспільстві сьогодні. Антисоціальна поведінка набуває значні масштаби тільки тоді, коли система культурних цінностей звеличує, фактично вище всього, визначені символи успіху, загальні для населення в цілому, в той час як соціальна структура суспільства жорстко обмежує або повністю усуває доступ до апробованих засобів оволодіння цими символами для більшої частини того ж самого населення. Іншими словами, наша ідеологія рівності по суті справи спростовується існуванням груп і індивідуумів, котрі не беруть участь у конкуренції для досягнення грошового успіху. Одні й ті ж символи успіху розглядаються в якості бажаних для всіх. Вважається, що ці цілі перекривають класові відмінності, не обмежені ними, проте насправді соціальна організація обумовлює існування класових відмінностей у ступені доступності цих загальних для всіх символів успіху. Невдачі й подавлені устремління ведуть до пошуків шляхів для втечі з культурно обумовленої нестерпної ситуації; або бажання» не отримавши ролі задоволення, можуть знайти вираження в незаконних спробах опанувати домінуючими цінностями21. Характерне для Америки надання надзвичайного значення грошовому успіху і культивування честолюбства у всіх приводять таким чином до виникнення перебільшених тривог, ворожості, неврозів і антисоціальної поведінки.

Цей теоретичний аналіз можна поширити на пояснення мінливих співвідношень між злочинністю і бідністю22.

Бідність не являє собою ізольованої змінної. Вона включена в комплекс