Розробка методів і прийомів музичного виховання юного піаніста за системою Бели Бартока

В 1905 році Б. Барток брав участь у конкурсі на приз імені Рубінштейна в Парижі. Тут він виступив у подвійній якості – як композитор і як піаніст. Серед інших творів Б, Барток грав і свою Рапсодію ор. 1 для фортепіано з оркестром, однак премії не був удостоєний. Поразка на конкурсі була поштовхом до того, що виконавство поступово почало поступатися місцем композиції й відходити на другий план. Цьому посприяла і низка інших обставин: невдовзі в житті Б. Бартока настав період збирання і поглибленого вивчення народної музики Угорщини та інших країн, а з 1907 року починається педагогічна діяльність Б. Бартока.

В молоді роки Б, Барток був шанувальником романтичних ідеалів музики минулого століття. Вони змінювалися новими уподобаннями творчості Р. Штрауса, пізніше – К. Дебюссі. Однак захоплення і пошана перед творчістю Ф. Ліста залишилась на все життя.

В юнацькому віці Б. Барток грав особливо багато лістовських творів. Це були: соната Ь-то11, «Пляски смерті», «Мефісто-вальс», «Похоронний хід», Варіації на тему Баха («\¥еіпеп, К1а§еп... «).

Лістовський вплив дуже відчувається і в ранніх творах угорського композитора (Рапсодія ор. 1 для фортепіано з оркестром та ін.).

Однак в наступні роки композиторська і виконавська творчість Б, Бартока зазнала еволюції. Це було пов'язано з напруженими пошуками свого стилю, поглибленим вивченням фольклору, відкриттям мистецтва Дебюссі.

Лінії нових репертуарних пошуків линули у Б, Бартока в далеке минуле, в галузь старовинної музики, переважно добахівської епохи і в сучасність, представлену в його програмах головним чином композиторами французької (К. Дебюссі) і молодої угорської шкіл.

Ось, приклад деяких концертних програм, які виконував Б. Барток між 1910 та 1940 роками.

Л. Вейнер – Струнне тріо; А. Шенди – «Афоризми»; З. Кодай – Соната для віолончелі і фортепіано; Б. Барток – Багателі, Фантазія, Румунський танець та інші твори (Париж, 1910 р.),

Італійські майстри ХУП-ХУПІ століть – Фрескобальді, Марчелло, Россі, Делла Чайя, Диполі Скарлатті; Бетховен – Соната Р-сіиг ор. 10, №2; Б. Барток – Соната для фортепіано та інші твори (Будапешт, 1927 р.) ;

Бах-Ліст – Варіації на тему «\Уеіпеп, К1а§еп... «; Бетховен – Соната Ез-сіііг ор. 31, №3; Куперен – декілька п'єс; Б. Барток – Румунські Різдв'яні пісні, Ескізи, Сюїта ор. 14; Кодай – КиЬаіо ор. 11; Дебюссі - «Що бачив західний вітер» (Будапешт, 1925).

Б. Барток – Сюїта ор. 14, шість угорських народних пісень, Соната (1926), Бурлеска № 2, «Ведмедячий танок», «Вечір у секеїв», «А11е§го ЬагЬаго»; Кодай – «Етнографія» з ор. 11, А11е§го тоїто з ор. З (концерт-лекція в Денвері, Північна Америка, 1928 р.).

5. Й. С. Бах – Концерт для фортепіано з оркестром А-<іиг (Барток) ;

Моцарт – Концерт для фортепіано з оркестром Р-сіиг (Д. Пасторі) ;

Моцарт – Концерт Ез-сіиг для двох фортепіано з оркестром (Барток -

Пасторі) ; Барток – серія п'єс з «Мікрокосмоса» (Барток)  (концерт

Бели Бартока і Дітти Пасторі. Будапешт, 1940 р.).

Вершина творчого розвитку Б. Бартока, блискучий розквіт його майстерності, який був відзначений у 20 – 30-х роках створенням дійсних шедеврів (Соната для фортепіано – 1926; цикл «На вільному повітрі», Перший і Другий фортепіанні концерти, Соната для двох фортепіано і ударних, Музика для струнних, ударних і челести та ін.) співпадає і з періодом найбільш інтенсивної його концертно-виконавської діяльності. В цей час остаточно сформувався піаністичний стиль Б, Бартока, «устоявся» його репертуар і виявилися риси єднання стилістичної еволюції Б, Бартока як композитора і піаніста.

На перший план тут виступає дійсно напружений динамізм – одна з ведучих якостей мистецтва Б, Бартока, однаково притаманний його творчості і виконавству. Будучи виразником глибокої сутності художнього темпераменту й музичного мислення угорського майстра, цей динамізм концентрує в єдиному захоплюючому комплексі низку важливих властивостей композиторського і піаністичного стилю Б, Бартока. Тут потрібно згадати, насамперед, значну активізацію метроритмічної сфери, підвищення її ролі часто до рівня першоосновного елемента музичної мови, а також загострення ладогармонічної і темброво-колористичної характеристики звучання, потяг до незвичних сонористичних ефектів, що пов'язані часто з оберненням до ударних інструментів оркестру і з ударною трактовкою фортепіано.

Концертна діяльність Б, Бартока продовжувалась до останніх років його життя. За все своє концертне життя угорський музикант дав декілька сотен концертних виступів. Б, Барток гастролював у Франції, Німеччині, Англії, Швейцарії, Голландії, Скандинавських країнах, Сполучених Штатах Америки, Радянському Союзі, багато разів виступав в концертах з видатними диригентами (П'єром Монте, В. Фуртвенглером, В. Менгельбергом, С. Кусевицьким, Ф. Рейнером, А. Веберном, Г. Вудот, Е. Ансерж та ін.), брав участь у багаточисленних камерних концертах.

Останній концертний виступ Б, Бартока відбувся в 1943 році.

Бела Барток був композитором-піаністом. У виконанні ним особистих творів, а також музики інших авторів, виступала на